{ "version": "https:\/\/jsonfeed.org\/version\/1.1", "title": "Право без води і бруду", "_rss_description": "Кунянський, Кунянский, метод чесного читання, Скалія, Гарнер, канони, право, юридичний блог, правова наука, юридична наука, право, ЄСПЛ, новий юридичний стиль", "_rss_language": "uk", "_itunes_email": "", "_itunes_categories_xml": "", "_itunes_image": "", "_itunes_explicit": "", "home_page_url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/", "feed_url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/rss\/", "icon": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/userpic\/userpic@2x.jpg?1585135882", "authors": [ { "name": "Станіслав Кунянський", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/", "avatar": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/userpic\/userpic@2x.jpg?1585135882" } ], "items": [ { "id": "54", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/common-sense-disguise\/", "title": "Красиві слова як ширма судового активізму", "content_html": "

\n $\"\"$ \n<\/div>\n

Людині властиво помилятися (Луцій Анней Сенека)<\/i><\/p>\n

Назва статті Василя Крата і Расіма Бабанли «Здоровий глузд і право<\/u>»<\/a> видається дуже вдалою. Вона вже на підступах має відвадити нас, нудних «позитивістів», атакувати те, з чим наче й не посперечаєшся.<\/p>\n

Ну хто у здоровому глузді буде заперечувати, що суддя має керуватися здоровим глуздом? Звісно, ніхто, але насправді стаття не зовсім про здоровий глузд, а скоріше знову про суддівський активізм — цього разу під іншим соусом. Спробую пояснити, чому вважаю деякі думки В. Крата та Р. Бабанли неправильними.<\/p>\n

Надкоротке резюме цієї статті:<\/p>\n

\n
Не існує такого способу тлумачення норм права як «відповідно до здорового глузду».<\/li>\n
Красиві фрази самі по собі не є переконливим обґрунтуванням.<\/li>\n
Компетенція суддів не є універсальною, а їх погляди на щось поза сферою права не мають більшої ваги, ніж погляди будь-якого іншого громадянина.<\/li>\n
Вгадувати справжні <\/i>бажання законодавця — марна справа.<\/li>\n
Необов’язково апелювати до розумності щоразу, коли треба давати відповідь на складне питання. Для складних випадків є канони методу чесного читання.<\/li>\n<\/ol>\n
Короткий зміст попередніх серій<\/h2>\n
Припускається, що перш ніж читати цю статтю, ви читали:<\/p>\n
\n
Немає ніякого «духу закону». Вступ до методу чесного читання<\/a><\/li>\n
Чому практика Верховного Суду України не є обов’язковою<\/a><\/li>\n
Юридичні стоп-слова: Системне тлумачення<\/a><\/li>\n
Що не так з поглядами Верховного Суду на допустимість доказів: досліджуємо за допомогою методу чесного читання<\/a><\/li>\n<\/ol>\n
А також нашу попередню заочну полеміку з В. Кратом і Р. Бабанли:<\/p>\n
\n
Принципи права у практиці Верховного Суду: тернистий шлях від букви до духу<\/a><\/li>\n
Від букви до духу закону: тернистий шлях в нікуди<\/a><\/li>\n<\/ol>\n
Якщо ні — ось дуже стислий tl;dr дискусії.<\/p>\n
Я пропагую текстуалізм<\/i> (не плутати з позитивізмом та буквалізмом). Вважаю, що роль судді полягає у застосуванні правових норм шляхом їх чесного читання, ґрунтуючись виключно на тексті закону. Підкреслю, що текстуалізм не відкидає врахування мети законодавця. Але така мета має видобуватися виключно з тексту закону, а не з особистих вподобань і уявлень судді.<\/p>\n
Василь Крат та Расім Бабанли, за моїм сприйняттям, є прибічниками суддівського активізму<\/i> та метавизму<\/i> (purposivism<\/i>). Метавизм є формою усвідомленого відхилення від тексту закону шляхом абстрагування. Це відхилення, зазвичай, обґрунтовується апелюванням до задуму законодавця в тому вигляді, як його розуміє особисто суддя.<\/p>\n
Метависти бачать роль судді не лише як холоднокровного провідника закону, а й як «відчувача» дійсного задуму законодавця і втілювача власних уявлень про добро і справедливість.<\/p>\n
Вони вважають, що коли закон не дає чіткої (а часто, насправді, бажаної) відповіді, «суддя-відчувач» має самостійно знайти правильну<\/i> відповідь шляхом «емоційного відчуття», «відповідно до освітньо-ціннісного „бекграунду“». Тобто суддя має не лише застосовувати писаний закон, але й, за потреби, адаптувати його до власних поглядів.<\/p>\n
На противагу метавистам, текстуалісти ввжають, що тлумачення правових норм має починатися та закінчуватися на тексті закону шляхом чесного аналізу того, що у ньому мається на увазі.<\/p>\n
Здоровий глузд — базове налаштування мислячої людини, а не спосіб тлумачення<\/h2>\nАвтори розпочинають з того, що посилаються<\/a> на ст. 1 Цивільного кодексу Південної Кореї як на приклад згадки здорового глузду серед джерел права (тут і далі курсив мій):<\/p>\n
\n
Якщо в актах відсутні положення, що застосовуються до певних цивільних правовідносин, застосовується звичаєве право, а за його відсутності — здоровий глузд<\/i>.<\/p>\n<\/blockquote>\n
Неофіційний переклад цієї статті англійською, на який посилаються автори:<\/p>\n
\n
If no provisions applicable to certain civil affairs exist in Acts, customary law shall apply, and if no applicable customary law exists, sound reasoning<\/i> shall apply.<\/p>\n<\/blockquote>\n
Так, якщо забити «sound reasoning»<\/i> у гугл-перекладач, найперше він вам видасть «здоровий глузд»<\/i>. Але здоровий глузд<\/i> англійською — то все ж таки «common sense»<\/i>.<\/p>\n
Тобто в англомовній версії корейського закону не йдеться про здоровий глузд. Натомість там написано про обґрунтоване міркування. Стверджувати, що «common sense» та «sound reasoning» є синонімами — це все одно що ототожнювати «scholar» із <\/i>«scientist<\/i>»<\/a> і називати вчених-юристів юристами-науковцями.<\/p>\n
І це не чергове «позитивістське» чіпляння до слів, а привернення уваги до некоректного перекладу, який дещо викривляє значення слів і не зовсім обґрунтовано використовується як приклад іноземної мудрості.<\/p>\n
Присвячуючи статтю здоровому глузду, автори підкреслено уникають занурення у тему, відсилаючи нас до робіт Ю. А. Тоботи та О. О. Гайдуліна. На жаль, жодних назв робіт не наводиться, а самостійно вдалося швидко знайти лише статтю Олександра Гайдуліна «Інтерпретація на основі здорового глузду в англійському прецедентному праві<\/u>»<\/a>. Але в цій статті йдеться про тлумачення положень цивільних угод, а не норм законодавства. І це принципова відмінність, оскільки автори, на жаль, як і минулого разу, не роблять застережень, що їх стаття присвячена виключно приватному праву.<\/p>\n
Автори справедливо зазначають, що неможливо дати універсальне визначення «здоровому глузду». Менш із тим, вони звертаються до словників Оксфорду та Кембріджу, які містять доволі побутові визначення на кшталт здатності «розсудливо приймати рішення та вести розумний і безпечний спосіб життя».<\/p>\n
Водночас у юридичних словниках складно знайти визначення здорового глузду. Black’s Law Dictionary (9th Ed)<\/i>, найавторитетніший юридичний словник в англомовному світі, взагалі не містить такого визначення. Немає його й в Oxford Dictionary of Law (10th Ed)<\/i>.<\/p>\n
І це не дарма, адже «здоровий глузд» — не юридична категорія, а спосіб мислення, що базується на простому сприйнятті ситуації чи фактів.<\/p>\n
Спробую порівняти:<\/p>\n
\n\n\n\n\n\n\n
Здоровий глузд (common sense)<\/b><\/td>\n Обґрунтоване міркування (sound reasoning)<\/b><\/td>\n<\/tr>\n
Спосіб робити судження на основі накопиченого досвіду і «загальнолюдського» сприйняття ситуації<\/td>\n Логічне, структуроване і послідовне доказування певного судження<\/td>\n<\/tr>\n
Оголошення певної думки на основі досвіду і відчуттів<\/td>\n Раціональне обґрунтування думки<\/td>\n<\/tr>\n
Здатність інтуїтивно відрізняти добре від поганого<\/td>\n Здатність обґрунтувати такий вибір<\/td>\n<\/tr>\n
Оголошується<\/td>\n Обґрунтовується<\/td>\n<\/tr>\n<\/table>\n<\/div>\n
Це не одне й те саме. Здоровий глузд — це сфера відчуттів та інтуїції. Тлумачення норм права — це осмислення тексту, його послідовний логічний аналіз, а не емоційна оцінка. А тому здоровий глузд апріорі не може бути формою змістовного обґрунтування, а може лише бути індикатором ставлення до чогось.<\/p>\n
Запроторювати здоровий глузд до арсеналу методів тлумачення видається небезпеченим. Адже це може призвести до того, що в ситуації, коли правильна відповідь на юридичне питання не лежатиме на поверхні, судді буде достатньо просто оголошувати<\/i> таку відповідь, а не обґрунтовувати<\/i> її.<\/p>\n
Але як зробити, аби це оголошення виглядало, наче справжнє обґрунтування? Декорувати його красивими словами. «Духом закону», «системним тлумаченням», «здоровим глуздом» та іншими категоріями, покликаними зміщувати фокус з тексту закону на особистість судді.<\/p>\n
Її Величність Красива Фраза<\/h2>\n
В. Крат і Р. Бабанли у своїй статті ставлять слушне, але дещо наївне питання:<\/p>\n
\n
У переважній більшості випадків для того, щоб досягти такого результату [розумного застосування закону] достатньо просто взяти і застосувати закон відповідно до буквального його тлумачення, адже здоровий глузд в першу чергу має знаходити себе в чіткому, несуперечливому законодавчому приписі, однозначність тлумачення якого не викликає жодних сумнівів.<\/p>\n<\/blockquote>\n
\n
А що, якщо ні? Якщо така норма є недостатньо чіткою та повною, якщо він суперечить іншому (іншим) законодавчим приписам, якщо він сформульований у спосіб, який суперечить меті цілого нормативного акту?<\/p>\n<\/blockquote>\n
По-перше, закон варто «просто брати і застосовувати» не тому, що він тішить здоровий глузд. А тому що це закон<\/i> і він є чинним у тому вигляді, в якому був ухвалений єдиним уповноваженим на це органом — парламентом.<\/p>\n
По-друге, якщо норма не піддається розшифруванню з першого разу, на перший план мають виходити професійні навички юриста, а не його думки про правильність нормативного матеріалу, з яким він працює.<\/p>\n
Коли судді скаржаться на «нечіткість законодавства» як на перепону в роботі, це нагадує анекдот про пожежника, якому майже завжди подобалася його робота, але «як пожежа — то хоч звільняйся».<\/p>\n
Мати справу із суперечливою та неоднозначною базою законодавства — частина рутинної суддівської роботи, а не привід шукати способи надання простих відповідей на складні юридичні питання.<\/p>\n
Але автори, схоже, намагаються абсурдизувати ту саму складну юридичну роботу, звівши її до простої дилеми:<\/p>\n
\n
Тлумачити одну норму закону чи іншу, з’ясовуючи семантичне значення кожного слова, яке використав законодавець? Чи можливо краще подумаємо, а що саме мав на меті законодавець, чи що він хотів мати на меті з позицій здорового глузду (розумності)?<\/p>\n<\/blockquote>\n
Звісно ж, за такої постановки питання ми, нудні «позитивісти», маємо виглядати не дуже розумними диваками, які не бачать лісу за деревами. Але насправді це демонструє небажання визнати, що метод чесного читання не зводиться до тупого буквального тлумачення кожного слова.<\/p>\n
Автори не дають чіткого рецепту встановлення того, «що саме мав на меті законодавець, чи що він хотів<\/i> мати на меті». Натомість вони наводять власне бачення реалізації здорового глузду правником. Як на мене, саме це є ключовою частиною їх статті, а тому далі розлога цитата:<\/p>\n
\n
(...) правник має емоційно відчувати<\/i>, що певне рішення правової проблеми є розумним (правильним<\/i>, обґрунтованим, раціональним), а також він має пояснити це рішення ПРОСТИМИ аргументами за формулою: «так правильно, тому що». Пояснення на кшталт — правильно так, оскільки так передбачено пунктом 2 частини 3 статті 4 закону про регулювання всього на світі — це навряд чи пояснення з позицій здорового глузду.<\/p>\n<\/blockquote>\n
\n
(...) пошук здорового глузду має здійснюватися шляхом пошуку та застосування доктрин, які є релевантними певній правовій ситуації. Тобто раціональна складова, на нашу думку, не може обмежуватись буквальним, граматичним чи логічним тлумаченням правової норми, а рішення має йти від засадничих положень.<\/p>\n<\/blockquote>\n
\n
(...) відчуття, що вирішення певної правової проблеми здійснено відповідно до здорового глузду, формується відповідно до освітньо-ціннісного «бекграунду» правника. Це відчуття потрібно культивувати і розвивати на основі еталонних і тих, які пройшли перевірку віками способів вирішень правових проблем чи конфліктів. Також ця емоційна складова залежить від природньої мудрості правника.<\/p>\n<\/blockquote>\n
У моєму світі пояснення юриста на кшталт «правильно так, оскільки це передбачено пунктом таким-то закону» — є звичайним поясненням. Суха і бездушна форма цього звороту не несе нічого поганого і я б не став її висміювати за допомогою вигаданого «закону про регулювання всього на світі».<\/p>\n
Робота судді полягає не у красномовній демонстрації власних «емоційних відчуттів» чи «ціннісного розвитку», а в чесному застосуванні норм закону у змагальному процесі.<\/p>\n
Життєвий цикл аргументації красивими фразами добре відомий: (1) спочатку слова, з якими не посперечаєшся, вплітаються до мотивувальної частини; (2) у наступних рішеннях до цих фраз підсаджуються нові, більш сміливі і віддалені від закону висновки; і, нарешті, (3) на підготовлений ґрунт висаджується радикально суперечлива правова позиція, яка тепер має силу прецеденту. Юридичне вікно Овертона зачиняється.<\/p>\n
Тримати під рукою красиву фразу дуже зручно. Адже, на відміну від закону, завжди можна зробити вигляд, що цієї фрази ніколи не було. Коли суддя вважає, що результат того вартує, фразу можна діставати із запасників. Коли ні — тримати її там, допоки знадобиться.<\/p>\n
Але справжня юридична аргументація — це послідовне, логічне, чітке, ясне та переконливе обґрунтування. А не ментально-лінгвістична гімнастика.<\/p>\n
Застосування принципів права не має запроваджувати суддівську монархію<\/h2>\n
Співавтори визнають, що їхня попередня стаття<\/a> викликала критичні застереження: начебто вони провокують суддівське свавілля і нехтують тим правом, яке втілено в законодавчих приписах:<\/p>\n
\n
Відчуваємо, що ця публікація може дати ще більший поштовх у звинуваченнях нас у волюнтаризмі та провокації правової анархії, а тому з самого початку відкинемо ці нападки, адже вони є безпідставними.<\/p>\n<\/blockquote>\n
Чесно кажучі, не так вже й складно відкидати будь-які «нападки», якщо їх максимально спростити. Здається, ніхто й не звинувачував шановних авторів у волюнтаризмі та провокації правової анархії. І дійсно, такі звинувачення були б безпідставними.<\/p>\n
Прибічники судового активізму аж ніяк не є прибічниками правової анархії<\/i>. Але я б сказав, що вони можуть бути прихильниками правової монархії<\/i>. В ній місце «короля» відводиться судді в тому сенсі, що саме він має владу вирішувати, коли, як пишуть автори, закон «достатньо просто взяти і застосувати», а коли суддя «має емоційно відчувати» правильне рішення шляхом застосування своєї «природної мудрості».<\/p>\n
Пани Крат і Бабанли відкидають неіснуючі звинувачення у волюнтаризмі та провокації правової анархії, стверджуючи, що<\/p>\n
\n
Застосування принципів права, природного права, здорового глузду не можна в жодному разі протиставляти правовій визначеності.<\/p>\n<\/blockquote>\n
Але й ніхто не ставив питання саме так. У попередній статті<\/a> я навпаки писав, що застосування принципів (звичаїв, канонів) права як раз є складовою інструментарію методу чесного читання. Також я б не змішував принципи права із природним правом і здоровим глуздом.<\/p>\n
Принципи права<\/b> — це загальновизнані засади-підвалини, навколо правильності яких не точиться жодних дискусій. Тобто різночитання можуть бути не щодо змісту таких принципів, а лише щодо того, коли саме їх застосовувати.<\/p>\n
Природне право<\/b> — одна з правових та філософських теорій, яка базується на вірі в наявність засадничих законів та моральних принципів, які властиві будь-якій людині.<\/p>\n
Я б не став робити принципи, теорії та здоровий глузд однорідними членами речення, роблячи вигляд, наче це рівноцінні інструменти з арсеналу судді.<\/p>\n
Природне право — це погляд і переконання. Здоровий глузд — спосіб інстинктивної генерації суджень. А от принципи права — дійсно інструмент для тлумачення закону.<\/p>\n
Професія судді існує не через те, що у суспільстві хтось має бути універсальним фахівцем і носієм найгострішого здорового глузду. Судді — лише юристи, які мають знатися на основоположних принципах права, структурі вітчизняної правової системи і відповідати вимогам незаангажованості й принциповості. В цій частині я погоджуюся з В. Кратом і Р. Бабанли, що юридична освіта не має бути аж настільки зосереджена на вивченні законів і що «знання ЗАКОНОзнавців дуже швидко застарівають».<\/p>\n
Немає нічого більш безглуздого, ніж вивчення<\/i> законів. І немає нічого більш важливого для судді, ніж вміння чесно читати і застосовувати закони. Навіть якщо ці закони видаються їм неправильними.<\/p>\n
Звісно, автори не закликають порушувати закон. І звісно вони вживають всі правильні застереження аби убезпечити свою позицію від «нападок». Але якщо спробувати дистилювати їх аргументи, у залишку може залишитися такий центральний посил:<\/p>\n
\n
Якщо особисті погляди судді суперечать рішенню, яке диктує закон, суддя має надати перевагу власним відчуттям.<\/p>\n<\/blockquote>\n
Таке зведення на п’єдестал «освітньо-ціннісного „бекграунду“ правника» як складової аргументації судових рішень нагадує давньоримську максиму ambiguis casibus semper praesumitur pro rege (за наявності множинного тлумачення, тлумачити слід на користь правителя)<\/i>.<\/p>\n
За такої картини світу ми усі маємо з благоговінням дивитись на суддю, наче на гору Синай, з якої час від часу спускаються скрижалі з власними «емоційними відчуттями» і короткими резюме свого «ціннісного розвитку». Маємо довірятися йому, не як професіоналу з вищою юридичною освітою, а як носію зразкової моральної інтуїції.<\/p>\n
В такому світі, коли суддя чесно аналізує закон і розуміє, що йому не подобається результат розгляду справи — він просто припиняє аналіз тексту і проголошує «правильну» відповідь, приправлену красивими словами.<\/p>\n
Так, в суспільстві, де образ судді з роками все більше паплюжиться, дуже спокусливо стати героєм, що рубає неправедні закони шашкою своїх шляхетних поглядів. Але це не героїзм, а здобуття швидкої слави шляхом законотворчості з суддівського крісла.<\/p>\n
Мету законодавця слід шукати в тексті закону<\/h2>\n
Абсолютно неважливо, що законодавець хотів<\/i> мати на увазі. Тлумачення законів — це не дешифрування чиїхось бажань, а аналіз того, що було об’єктивно впроваджено.<\/p>\n
Коли кажуть про пошук бажань законодавця, то мають на увазі завідомо нездійснену місію, яка насправді полягає не у пошуку, а в додумуванні. Від подання законопроекту до президентського підпису може відбутися безліч трансформацій та зміщень сенсів і акцентів. Єдиний об’єктивний індикатор задуму законодавця — це ухвалений ним текст.<\/p>\n
Варто пам’ятати, що текст закону є результатом роботи депутатів. Такий текст часто буває результатом політичного компромісу. Вам потрібна більшість голосів і іноді буває, що зібрати ці голоси можливо лише шляхом поступок. І ці поступки можуть полягати саме у тому, що до закону вносяться правки, покликані саботувати якусь його частину, тобто навмисно зробити її неоперабельною<\/i>.<\/p>\n
Отже «поганий» закон може бути навмисним <\/i>побічним ефектом складної демократичної процедури. А тому коли суд починає виправляти таку «неправильність», він не лише перебирає на себе повноваження законодавця, але й нівелює принципи парламентської демократії.<\/p>\n
Суспільство може вважати, що суди займаються рутинною, технічною роботою з морем папірців. Це природне ставлення. Але щойно суспільство відчує, що всередині судів відбувається не нудна робота, а policymaking<\/i>, ми можемо стикнутися з новими суспільними рухами і акціями. Я кажу не про звичні демонстрації у справах з політичним забарвленням, а саме про явища, з якими ми досі не стикалися — вимоги до судів «поправити» Верховну Раду.<\/p>\n
Якщо ж суди почнуть в промислових масштабах підлаштовувати тексти законів під пояснювальні записки і стенограми, це призведе до того, що законодавці почнуть використовувати супровідні документи і виступи як засіб впливу на судову практику.<\/p>\n
Чесний читач має видобувати мету закону з його тексту, а не «підганяти» текст під бажану мету.<\/p>\n
Красиві фрази не замінюють раціонального і переконливого обґрунтування<\/h2>\n
Схоже, нам пропонують вважати самі лише згадки про «здоровий глузд», «розумність», «дух закону» самодостатніми аргументами. Так, кожне з цих понять має велике змістове навантаження. Але жодне з них не є настільки вагомим аргументом, аби «вимикати» необхідність будь-якого подальшого раціонального обґрунтування.<\/p>\n
Приклади тлумачення відповідно до здорового глузду, які наводять пани Крат і Бабанли, знову підтверджують, що вони зводяться до звичайного чесного читання, але аргументовані вони тими самими красивими словами на кшталт:<\/p>\n
\n
«проявом розумності є те, що...»;
\n«очевидно, що...»,
\n«висновок (...) з очевидністю суперечить здоровому глузду»<\/p>\n<\/blockquote>\n
Наприклад, автори посилаються на рішення ВС щодо тлумачення ч. 2 ст. 1272 ЦК, яка звучить так:<\/p>\n
\n
За письмовою згодою спадкоємців<\/i>, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини (...)<\/p>\n<\/blockquote>\n
Питання тлумачення — чи достатньо згоди одного спадкоємця?<\/p>\n
В. Крат і Р. Бабанли вважають переконливим таке обґрунтування:<\/p>\n
\n
загалом, як свідчить буквальне тлумачення положень частини другої статті 1272 ЦК законодавець встановив загальне правило так, що допускається надання письмової згоди на прийняття спадщини саме кількома спадкоємцями, для спадкоємця, який пропустив строк на прийняття спадщини. Натомість врахування «здорового глузду» (засади розумності) дозволяє стверджувати й про те, що навіть один спадкоємець може подати заяву (...)<\/p>\n<\/blockquote>\n
Подібне апелювання до здорового глузду та розумності можна замінити відомим сленговим зворотом «ну, камон…». Спробуємо:<\/p>\n
\n
загалом, як свідчить буквальне тлумачення положень частини другої статті 1272 ЦК законодавець встановив загальне правило так, що допускається надання письмової згоди на прийняття спадщини саме кількома спадкоємцями, для спадкоємця, який пропустив строк на прийняття спадщини. Але, ну камон, тут же мається на увазі<\/i>, що навіть один спадкоємець...<\/p>\n<\/blockquote>\n
За своїм змістом «ну, камон...» цілком замінює звороти в дусі «очевидним є те, що...». І це навіть може виглядати правильно, але не дуже серйозно та переконливо.<\/p>\n
Якщо обґрунтування можна звести до «ну, камон...» — це ознака, що воно може бути не дуже переконливим, навіть якщо результат є правильним.<\/p>\n
Натомість у випадку зі ст. 1272 ЦК можна було б застосувати інструментарій методу чесного читання — Gender\/Number Canon <\/i>(канон роду\/числа):<\/p>\n
\n
За відсутності протилежної вказівки, чоловічий рід включає жіночий (і навпаки), а однина включає множину (і навпаки)<\/p>\n<\/blockquote>\n
Це очивидне правило, яке не потребує апелювання до занадто загальних матерій і воно є застосовним саме до норми, що аналізується, а не до всього корпусу законодавства як такого.<\/p>\n
* * *<\/p>\n
Пани Крат та Бабанли іронізують, згадуючи «закон про регулювання всього на світі». Але так само можна іронізувати зі «здорового глузду» чи «духу закону» як з «аргументу про обґрунтування всього, що захочеться».<\/p>\n
От тільки за «духом закону» стоїть незрозумілий «освітньо-ціннісний бекграунд», що живе всередині судді поряд з його «природною мудрістю». А за законом стоїть, ну, власне, вибачте, — закон<\/i>.<\/p>\n
Закон можна прочитати, а чийсь внутрішній світ — ні.<\/p>\n
І це не фетишизація літер, ком і пробілів. А прагнення не дати суддям час від часу «звільнятися» від тексту законів і ходити у вільне плавання морем власних переконань.<\/p>\n
Юридична аргументація у судових рішеннях має народжуватися і розквітати на очах читача. Це робота, яка вимагає прискіпливості, холодного розуму та здатності залишити осторонь власні переконання.<\/p>\n
Результат цієї роботи має виглядати як переконливе та раціональне пояснення, а не як навіювання шляхом авторитетного оголошення правильної відповіді.<\/p>\n
Мій канал у телеграмі<\/a><\/p>\n", "date_published": "2025-07-16T10:11:48+02:00", "date_modified": "2025-07-18T22:27:42+02:00", "tags": [], "image": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/Zdoroviy-gluzd-yak-shirma-sudovogo-aktivizmu.png", "_date_published_rfc2822": "Wed, 16 Jul 2025 10:11:48 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "54", "_e2_data": { "is_favourite": false, "links_required": [], "og_images": [ "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/Zdoroviy-gluzd-yak-shirma-sudovogo-aktivizmu.png" ] } }, { "id": "39", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/bold-italic-underline\/", "title": "Підкреслення, курсив, жирний — коли що?", "content_html": "
\n $\"\"$ \n
Joshua Reynolds, Portrait of Dr. Samuel Johnson (1772)<\/div>\n<\/div>\n
Чи буває у вас таке, що відкриваєте документ і настрій псується ще до того, як почали читати?<\/p>\n
Авжеж, буває. І, швидше за все, це відбувається саме через монструозне форматування тексту. Коли дивишся на жирно-курсивно-підкреслену мішанину в передчутті дешифрувальної роботи.<\/p>\n
Здається, більшість із нас підходить до форматування тексту інтуїтивно, керуючись здебільшого власними уявленнями про прекрасне. На жаль, це відчуття іноді нас підводить. І не тому, що ми погані, а тому, що банально «так звикли» або «всі так роблять», або «завжди так робив і жодних проблем не було».<\/p>\n
Спробуємо розібратись, чи потрібно взагалі виділяти текст, які інструменти використовувати, а які ні.<\/p>\n
Виділення — виключення, а не правило<\/h2>\n
Коли треба зосередити увагу читача на якомусь моменті, ми цілком природно намагаємося зробити так, аби ці моменти візуально виділялися з загального масиву. Таке виділення побудовано на контрасті: є звичайний текст, а є акцентований. Чим більше контрасту між ними, тим виразніше виділення.<\/p>\n
Але якщо весь ваш текст рясніє виділеннями, контраст слабшає. «Якщо всі супергерої, то ніхто не супергерой». Тобто чим менше виділень у тексті, тим більшою є цінність кожного з них, і тим більше уваги вони привернуть. Отже, коли йдеться про виділення доводів автора, виділяти щось варто лише тоді, коли втриматись дійсно не можна.<\/p>\n
Ніколи нічого не підкреслюйте<\/h2>\n
Такий інструмент виділення є анахронізмом, що сягає корінням в епоху друкарських машинок. Тоді у вас був апарат, у якому фізично був лише один набір символів. Друкарська машинка вміла виділяти текст лише двома способами: підкресленням і використанням капсу.<\/p>\n
Щодо капсу зараз, здається, вже майже сформовано консенсус. Чи не усі розуміють, що це елемент розмовного тону особистих чатів і капсити у документах недоречно (окрім випадків, коли йдеться про назви документів).<\/p>\n
А от щодо підкреслення такого консенсусу немає.<\/p>\n
\n $\"\"$ \n
Приклади суцільного підкреслення і суцільного капсу в тексті<\/div>\n<\/div>\n
Дехто вважає, що в паперових документах не варто прибирати підкреслення в гіперпесиланнях. (Варто).<\/p>\n
Хтось сприймає підкреслення як найвищий ступінь акцентуації.<\/p>\n
Насправді ж підкреслення, так само як і капс, є недієвим інструментом. На відміну від жирного чи курсиву, підкреслені уривки займають більше місця в документі й розбалансовують його візуальну стриманість.<\/p>\n
Сьогодні ми не обмежені можливостями друкарських машинок і в кожного з нас є десятки шрифтів (тільки, будь ласка, не Times New Roman<\/a>) із багатьма стилями.<\/p>\n
\n $\"\"$ \n
Скріншот програми Pages, в якій є 14 стилів для шрифту Helvetica Neue. Раніше для такого різноманіття вам знадобилося б 14 друкарських машинок<\/div>\n<\/div>\n
Будь ласка, не підкреслюйте.<\/p>\n
Курсив — для виділення окремих слів<\/h2>\n
Одразу варто обмовитись, що інколи курсив використовують для оформлення цитат. Але я схиляюся до того, що кожен спосіб виділення має використовуватися лише з однією метою, а роль курсиву — привертати увагу читача до конкретних слів чи словосполучень. Для оформлення цитат більше підходить зміна розмірів шрифту та відступів (див. Головний секрет цитування<\/a>).<\/p>\n
З тих самих мінімалістично-утилітарних причин варто уникати жирного курсиву<\/i><\/b>, адже це перевантажує очі читача, який не має знатися на ваших градаціях ступенів важливості тексту. Він не буде читати «простий» жирний уважно, жирний курсив уважніше, а жирний підкреслений курсив ще більш уважно. Скоріше він просто втомиться від хаосу в документі чи роздратується від того, що ви ставитися до його часу без поваги і турботи.<\/p>\n
Виділити найважливіший момент в цитаті чи позначити декілька ключових слів ваших доводів — чудовий спосіб використання курсиву.<\/p>\n
Жирний — дороговказ<\/h2>\n
Жирний (або, для поціновувачів, напівжирний) варто використовувати здебільшого для позначення заголовків та підзаголовків. Для акцентування окремих слів його також можна використовувати, але я б робив це дуже обережно і виключно у випадках, коли використовуєте шрифт без засічок. У шрифтах без засічок курсив може бути занадто слабеньким для виділення.<\/p>\n
\n $\"\"$ \n
У шрифтах без засічок різниця між звичайним та курсивом є не такою контрастною, як у шрифтах із засічками<\/div>\n<\/div>\n
У назві документа цілком припустимо і навіть необхідно використовувати жирний капс. Але не слід плутати назву документа (title<\/i>) із заголовками і підзаголовками (headings, subheadings<\/i>). В останніх достатньо використання жирного, без капсу. Якщо ж набираєте щось капсом, не забувайте про розрядку (збільшену відстань) між літерами.<\/p>\n
Отже, жирним капсом варто позначати назву документа («ПОЗОВНА ЗАЯВА<\/b>», «РІШЕННЯ<\/b>» тощо).<\/p>\n
Далі жирним позначаються заголовки («Висновки суду<\/b>» у судовому рішенні, «Порушення, допущені судом першої інстанції<\/b>» в апеляційній скарзі тощо).<\/p>\n
Наступним рівнем є жирні підзаголовки, які позначають основні змістовні блоки документа. Підзаголовки краще формулювати у формі тверджень, які одразу ж розкриваються далі за текстом.<\/p>\n
У разі сумнівів — відкрийте книжку<\/h2>\nКниги й пристойні журнали — чудовий тренажер для формування візуальних смаків. Чи часто ви знаходите підкреслення у книжці? Чи жирний курсив? Чи порушення принципу близькості<\/a>? Навряд.<\/p>\n
То чому ми знижуємо типографічну планку, коли йдеться про юридичну прозу? Зрештою, мета цієї прози є близькою до звичайного нонфікшну — донести до читача певну думку й переконати його в її правильності. Власне, юристи саме цим і займаються.<\/p>\n
Тож нумо ставитися до читача з повагою, незалежно від його посадового становища, і не закидувати його текстами, які складно перетравити візуально.<\/p>\n
Мій канал у телеграмі<\/a><\/p>\n", "date_published": "2025-01-16T15:30:16+02:00", "date_modified": "2025-07-15T20:54:05+02:00", "tags": [ "новий стиль" ], "image": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/Pidkreslennya.png", "_date_published_rfc2822": "Thu, 16 Jan 2025 15:30:16 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "39", "_e2_data": { "is_favourite": false, "links_required": [], "og_images": [ "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/Pidkreslennya.png", "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/SCR-20250116-kzes.png", "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/SCR-20250116-lybh.png", "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/SCR-20250116-kxcv.png" ] } }, { "id": "22", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/proximity-principle\/", "title": "Принцип близькості для юристів", "content_html": "
\n $\"\"$ \n
Напис на вході до будівлі КГС ВС у Києві<\/div>\n<\/div>\n
Ласкаво просимо до Верховного Суду Касаційного!<\/p>\n
Господарського суду!<\/p>\n
Саме так можна прочитати величезну вивіску КГС ВС, яка зустрічає кожного відвідувача.<\/p>\n
Чудовий привід написати про принцип близькості (Proximity Principle<\/i>), що використовується у візуальному дизайні. Немає жодних причин не послуговуватися цим принципом у дизайні юридичних документів.<\/p>\n
Теорія<\/h2>\n
Принцип дуже простий:<\/p>\n
Об’єкти, розташовані поряд, сприймаються пов’язаними.<\/p>\n
Вірним є й зворотне: елементи, між якими є простір, сприймаються як такі, що належать до різних груп.<\/p>\n
Це означає, що:<\/p>\n
\n
Пов’язані елементи мають бути візуально згруповані.<\/li>\n
Непов’язані елементи мають бути візуально розділені.<\/li>\n
Має бути створена візуальна ієрархія, що має на меті полегшити життя читачу і бути для нього дороговказом.<\/li>\n<\/ol>\n
Практика<\/h2>\n
Повернімося до напису на вході до КГС ВС. Назва суду складається з двох змістовних елементів: Верховний Суд | Касаційний господарський суд<\/i>. Але у нашому прикладі відстань між рядками не виглядає однаковою.<\/p>\n
До того ж між словами «Касаційний» та «господарський» невдало розташований стик облицювальної плитки, який створює відчуття розділювальної риски. Саме тому візуально напис складається з двох неправильних частин: Верховний Суд Касаційний | господарський суд<\/i>:<\/p>\n
\n $\"\"$ \nНапис на вході до ВГС ВС з орієнтовною довжиною міжрядкових інтервалів. Заміри не претендують на точність.<\/div>\n<\/div>\n
Є очевидним, що це не провина суду, а недбалість виконавця, оскільки офіційний дизайн КГС ВС як раз чудово враховує принцип близькості:<\/p>\n
\n $\"\"$ \n
Вивіска КГС ВС. Елемент «Верховний Суд» сприймається окремо від «Касаційний господарський суд»<\/div>\n<\/div>\n
Інший приклад, як робити не треба:<\/p>\n
\n $\"\"$ \n
Напис поряд з будівлею посольства США у Києві<\/div>\n<\/div>\n
Тут вже неозброєним оком видно, що слово «Посольство» візуально зливається з англомовною частиною напису. Відстань між «Посольство» і «Сполучених Штатів Америки» є більшою, ніж між англомовним та україномовним блоками. Це створює враження, що слово «Посольство» належить до англомовного блоку, тоді як останній рядок українською виглядає ізольованим.<\/p>\n
Такий візуальний дисонанс не виник би, якби дотримувалися принципу близькості: відстань між англомовним і україномовним блоками мала б бути більшою, ніж відстань між рядками всередині самих блоків.<\/p>\n
Останній приклад — форматування Конституції України на сайті Президента України<\/a>:<\/p>\n
\n $\"\"$ \n
Скріншот з сайту Президента України<\/div>\n<\/div>\n
На початку все чудово: відстані між заголовком, підзаголовком і основним текстом є різними, в залежності від ієрархії. Але далі будову порушено, адже відстань між статтями є такою ж, що і відстань між абзацами всередині самих статей. Через це структурованість дещо збивається, оскільки статті недостатньо ізольовані одна від одної і сприймаються менш «промовисто».<\/p>\n
Приклад<\/h2>\n
Пропоную уривок з однієї апеляційної скарги:<\/p>\n
\n $\"\"$ \n
Фрагмент апеляційної скарги в одній адміністративній справі. Місце, де «шапка» перетікає в основний текст<\/div>\n<\/div>\n
У цьому прикладі:<\/p>\n
\n
Реквізити відповідачів «приклеєні» до написів «відповідач 1» і «відповідач 2».<\/li>\n
Відстань між адресою відповідачів є більшою, ніж відстань між рядками з їх іменами\/назвами. Але меншою, ніж між двома відповідачами.<\/li>\n
Заголовок документа («Апеляційна скарга») розташований далі від «шапки» та ближче до основної частини. Це єдине місце в документі, де використано шрифт більшого розміру.<\/li>\n
Підзаголовок розташовано ближче до основного тексту, ніж до заголовка.<\/li>\n
Відстань між абзацами є більшою, ніж відстань між рядками.<\/li>\n<\/ol>\n
Безумовно, це не зразок, а лише приклад того, як різні змістовні блоки документа можуть створювати відчуття ієрархічної побудови лише за допомогою відстаней.<\/p>\n
Загалом, рекомендації прості й очевидні:<\/p>\n
\n
Зближувати пов’язані змістовні блоки для покращення їхньої візуальної єдності.<\/li>\n
Чітко відділяти ці блоки один від одного.<\/li>\n
Розташовувати заголовки та підзаголовки ближче до відповідних абзаців чи рядків<\/li>\n<\/ol>\n
Мій канал у телеграмі<\/a><\/p>\n", "date_published": "2024-12-30T16:00:49+02:00", "date_modified": "2024-12-30T19:09:07+02:00", "tags": [ "новий стиль" ], "image": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/44610454_1072839289547003_2266479556636442624_o.jpg", "_date_published_rfc2822": "Mon, 30 Dec 2024 16:00:49 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "22", "_e2_data": { "is_favourite": false, "links_required": [], "og_images": [ "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/44610454_1072839289547003_2266479556636442624_o.jpg", "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/SCR-20241230-mflf.jpeg", "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/SCR-20241230-lgqr.jpeg", "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/9e6aa4c-gettyimages-1393626186--1-.jpg", "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/SCR-20241230-mphv.png", "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/SCR-20241230-nbeg.png" ] } }, { "id": "50", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/more-canons\/", "title": "Що не так з поглядами Верховного Суду на допустимість доказів: досліджуємо за допомогою методу чесного читання", "content_html": "
\n $\"\"$ \n
Ентонін Скалія, Брайнан Гарнер Reading Law: The Interpretation of Legal Texts<\/i>, 2012<\/div>\n<\/div>\nКороткий зміст попередніх серій<\/h2>\n
Припускається, що перш ніж читати цю статтю, ви прочитали попередні:<\/p>\n
\n
Немає ніякого «духу закону». Вступ до методу чесного читання<\/a><\/li>\n
Чому практика Верховного Суду України не є обов’язковою<\/a><\/li>\n
Від букви до духу закону: тернистий шлях в нікуди<\/a><\/li>\n
Юридичні стоп-слова: Системне тлумачення<\/a><\/li>\n<\/ol>\n
Але якщо ні — от надкоротке резюме.<\/p>\n
Існує три підходи до інтерпретації правових норм:<\/p>\n
\n
Метавизм<\/i> — тлумачення через намагання з’ясувати дійсну волю і мету законодавця.<\/li>\n
Консеквенціалізм<\/i> — тлумачення з огляду на наслідки, які воно матиме.<\/li>\n
Текстуалізм<\/i> — видобування змісту норми виключно зі слів нормативного тексту у їх контексті.<\/li>\n<\/ol>\n
Метод чесного читання — інструмент текстуалізму, а точніше його підвиду оригіналізму<\/i> (original meaning<\/i>). Він полягає у застосуванні нормативного тексту до наявних обставин на основі того, як розсудливий читач, який вільно володіє мовою, зрозумів би текст у час його прийняття.<\/p>\n
Метод будується на двох простих речах:<\/p>\n
\n
Тлумачення — це кінцева<\/i> кількість кроків для розуміння значень слів у їх контексті. Тобто судді-текстуалісту необов’язково має подобатися власне рішення. Натомість суддя-активіст «не заспокоїться», допоки не вичавить з закону бажаний сенс.<\/li>\n
Значення слів в законі не змінюється з плином часу. Це протилежність доктрини «живої конституції<\/a>», за якої зміст законів видобувається зі «стандартів, що розвиваються разом із суспільством, що дорослішає».<\/li>\n<\/ol>\n
Тож сьогодні візьмемо доволі болюче питання і препаруємо його за методом чесного читання.<\/p>\n
Шановний Аркадій Бущенко, суддя Верховного Суду, у своєму фейсбуці рясно висвітлює власну судову практику, від якої в деяких колег-адвокатів підвищується артеріальний тиск і сіпається око.<\/p>\n
Підходи судді Бущенка до критеріїв допустимості доказів у кримінальному процесі дійсно можуть здаватися дещо екстравагантними. Проте, вони завжди підкріплені змістовними доводами, які не ховаються за купою недоречних цитат і нерелевантних рішень ЄСПЛ. Хоча іноді ці доводи видаються все ж занадто лаконічними.<\/p>\n
План такий. Спочатку пройдемося по «новим» канонам методу чесного читання. Вивчимо, що каже закон. Далі зупинимося на баченні ВС під головуванням судді Бущенка щодо критеріїв недопустимості доказів. І, нарешті, спробуємо застосувати наш метод до спірного питання.<\/p>\n
Текст-як-ціле<\/h2>\n
Отже, перший канон методу чесного читання, про який сьогодні згадаємо — канон тексту-як-цілого (Whole-Text Canon<\/i>):<\/p>\n
Текст має тлумачитися як одне ціле<\/p>\n
Інтерпретатор має розглядати текст всього закону, його структуру і зв’язки між його різними частинами. Тобто, за замовчуванням, вважається, що ви прочитали закон повністю, від початку до кінця.<\/p>\n
\n
Значення закону слід шукати не в якомусь окремому розділі, а в усіх його складових разом, а також в їхньому відношенні до поставленої мети [тлумачення]<\/p>\n
з окремої думки судді ВС США Бенджаміна Кардозо у справі Panama Ref. Co. v. Ryan, 1935<\/p>\n<\/blockquote>\n
Лише під час вивчення всіх закутків закону можна знайти справжні суперечності між його нормами. Або, навпаки, переконатися, що жодних колізій немає і відповідні юридичні конструкції цілком узгоджуються між собою.<\/p>\n
Але у застосуванні цього канону є одна спокуса для метавистів. Вона зводиться до викривлення тексту шляхом оцінювання доцільності норми закону крізь призму його мети, зазначеної десь на початку. Це про випадки, коли суд каже, що певне правило суперечить меті закону, а відтак його можна не застосовувати. Такий підхід є хибним, оскільки мета закону і його норми, що «суперечать» меті, мають однакову юридичну силу.<\/p>\n
Отже, важливо мати в голові змістовний каркас всього документу, перш ніж тлумачити його частини. Наступні два канони змістовно продовжують такий підхід.<\/p>\n
Презумпція проти неефективності<\/h2>\n
Presumption Against Ineffectiveness<\/i> звучить так:<\/p>\n
Слід обирати таке текстуально допустиме тлумачення норми, яке розвиватиме мету документа, а не затьмарюватиме її<\/p>\n
У Reading Law<\/i> наводиться хрестоматійний приклад того, що буває, якщо ігнорувати цей принцип.<\/p>\n
В одному з американських містобудівних законів було правило, що «жоден питний заклад не може існувати в радіусі однієї милі від будь-якої школи». Неправильно витлумачивши та застосувавши це положення, один з судів вирішив, що сусідню з салуном школу необхідно перенести подалі від цього генделику.<\/p>\n
Зрозуміло, що метою закону був захист шкіл, а не наливайок. Презумпція неефективності як раз відповідає за те, аби явна мета закону досягалася, а не знецінювалася.<\/p>\n
У нашому законодавстві цей принцип можна знайти, наприклад, у п. 2 ч. 2 ст. 2 КАС<\/a>, який вимагає від суду перевіряти, чи використовував владний суб’єкт свої повноваження саме з тією з метою, з якою вони надані.<\/p>\n
За Скалією і Гарнером, цей канон випливає з того, що (1) інтерпретація завжди залежить від контексту, (2) контекст завжди включає в себе явну мету, і (3) явна мета завжди включає в себе ефективність<\/i> [норми].<\/p>\n
Але інтерпретація будь-якої норми завжди має бути текстуально допустимою. Як і у випадку з каноном тексту-як-цілого<\/i>, суд не може за допомогою власного тлумачення мети закону, «вимикати» окремі його норми. Єдине виключення — якщо суд вважає, що такі норми суперечать Конституції.<\/p>\n
Канон негативної імплікації<\/h2>\n
Negative-Implication Canon<\/i>. Уривок з Reading Law щодо цього канону ви бачили на першому фото до цієї статті.<\/p>\n
Вираження одного тягне виключення іншого<\/p>\n
Цей принцип будується на здоровому глузді і на давньоримській максимі Expressio unius est exclusio alterius<\/i>.<\/p>\n
Якщо є якесь категоричне твердження, то вірним є і зворотне твердження.<\/p>\n
Наприклад, правило «суд має демонструвати повагу до учасників процесу» означає також, що «суд не має демонструвати неповагу до учасників процесу».<\/p>\n
Також поширеним є застосування цього канону у тлумаченні переліків:<\/p>\n
\n
Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.<\/p>\n
ч. 2 ст. 76 Конституцій України<\/p>\n<\/blockquote>\n
Тобто 19-річні нардепами бути не можуть. Так само як і ті, що громадянами України не є. Все просто і очевидно. Але, як побачимо далі, навіть такі прості канони буває нелегко застосовувати.<\/p>\n
Канон наростаючого підсумку<\/h2>\n
Surplusage Canon<\/i>:<\/p>\n
За можливості, кожне слово і кожна норма мають бути застосованими, жодне з них не повинно ігноруватися. Жодній нормі не слід без потреби надавати тлумачення, яке дублює іншу норму, або не створює жодних наслідків.<\/p>\n
Іншими словами, в ідеалі, тлумачення має надати розумний зміст кожному закутку закону, не ухиляючись від надання сенсу окремим його ділянкам.<\/p>\n
Буває й так, що суди не ігнорують якусь норму, а сумлінно цитують її в загальному масиві уривків з законів. Проте, не застосовують її. Але цитування ≠ застосування.<\/p>\n
Так, можна багато поганого сказати про якість роботи нашого законодавця. Однак, інтерпретатор має виходити з того, що у законі немає марних слів. Саме тому варто уникати тлумачення, яке робить якісь слова закону зайвими.<\/p>\n
Це не означає, що не може бути ситуацій, коли норма дійсно не має змістовного навантаження і є помилкою законодавця. Звісно, так буває, і доволі часто. Але це не звільняє від обов’язку артикулювати ці проблеми і прямо зазначати про неоперабельність таких норм. З цього приводу існує окремий «канон незрозумілості» (Unintelligibility Canon<\/i>): незрозумілі норми не можуть застосовуватись<\/i>.<\/p>\n
Канон гармонійного читання<\/h2>\n
Harmonious-Reading Canon<\/i>:<\/p>\n
Різні норми одного закону слід тлумачити так, аби вони залишалися узгодженими між собою, а не суперечили одна одній<\/p>\n
Це правило теж презюмує, що законодавець завжди робить свою роботу якісно і не створює норм, що суперечать одна одній. Звісно, це не завжди реально. Але якщо норми можливо розтлумачити гармонійно, то слід так і робити, а не створювати ускладнень там, де їх насправді немає. І лише за наявності справжньої і прямої колізії, слід її усувати шляхом застосування інших канонів.<\/p>\n
Приклад з недопустимістю доказів. Що каже закон<\/h2>\nВідкриваємо КПК, Главу 4, § 1<\/a>.<\/p>\n
\n
Стаття 84. Докази<\/p>\n
\n
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
\n[...]<\/li>\n<\/ol>\n<\/blockquote>\n
\n
Стаття 86. Допустимість доказу<\/p>\n
\n
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.<\/li>\n
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.<\/li>\n<\/ol>\n<\/blockquote>\n
\n
Стаття 87. Недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини<\/p>\n
\n
Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.<\/li>\n
Суд зобов’язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 
\n[Перелік діянь]
\n [...]<\/li>\n<\/ol>\n<\/blockquote>\n
Копіпастити весь КПК не буду, обмежуся лише релевантними уривками. Будь ласка, самостійно прочитайте весь параграф.<\/p>\n
Що каже Верховний Суд<\/h2>\n
Позицію ВС будемо вивчати спираючись на дві постанови: від 2019-го<\/a> і від 2022-го<\/a> року.<\/p>\n
Підкреслю, що фактичні обставини цих справ неважливі. Я не маю на меті писати статтю-апеляцію, єхидствувати в бік суддів, чи якось ще не погоджуватися з судовими рішеннями. Натомість цікавить сам підхід суду до тлумачення норм КПК щодо одного-єдиного питання: як визначити, допустимий доказ, чи ні.<\/i><\/p>\n
Йдеться не про випадки, коли закон прямо каже, що доказ є недопустимим. А саме про універсальні правила, які дозволяють визнати будь-який доказ недопустимим, за відсутності прямої вказівки в законі.<\/p>\n
Отже, Верховний Суд у першій постанові<\/a> зазначив:<\/p>\n
\n
Частина 1 статті 87 КПК передбачає:  «Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини».<\/p>\n<\/blockquote>\n
\n
Вирішуючи питання про застосування правил статті 87 КПК до наданих сторонами доказів, Суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.<\/p>\n<\/blockquote>\n
\n
Суд, визнаючи доказ недопустимим відповідно до частини 2 або 3 статті 87 КПК, має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення.<\/p>\n<\/blockquote>\n
\n
Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції та\/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми.<\/p>\n<\/blockquote>\n
\n
Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору частини 1 статті 87 КПК, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим.<\/p>\n<\/blockquote>\n
У другій постанові<\/a> ВС зазначає, що<\/p>\n
\n
... не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання його недопустимим. Натомість закон зобов’язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи.<\/p>\n<\/blockquote>\n
Зверніть увагу: усі ці висновки, як підкреслено у постановах ВС, стосуються саме визнання доказів недопустимими на підставі ч. 1 ст. 87 КПК.<\/p>\n
Забігаючи наперед скажу, що, з цієї точку зору, питань немає. Дійсно, у ч. 1 ст. 87 КПК не йдеться про жодне автоматичне визнання доказів недопустимими.<\/p>\n
Але ці висновки сформульовані таким чином, що складається враження, наче ВС визнає лише два види підстав для визнання доказів недопустимими:<\/p>\n
\n
Якщо недопустимість прямо встановлена законом (ч. 2, 3 ст. 87, ст. 88, 88-1 КПК)<\/li>\n
Якщо докази отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч. 1 ст. 87 КПК).<\/li>\n<\/ol>\n
Саме з такого розуміння позиції ВС й будемо виходити далі.<\/p>\n
Попереднє налаштування<\/h2>\n
Перш ніж аналізувати тест закону, варто зрозуміти одну, можливо, дещо неочікувану річ.<\/p>\n
Інтелектуальне випробовування проходить не текст, а його читач-інтерпретатор.<\/p>\n
Мета такого читання — не вирішити якусь проблему чи вичавити бажані сенси, а лише зрозуміти зміст прочитаного.<\/p>\n
Саме тому найскладніше під час підготовки — налаштуватися на холодне сприйняття нормативного тексту і не бути «зарядженим» на досягнення певного результату. Звісно, тут мова йде саме про суддівське читання. Зрозуміло, що адвокат навпаки має бути «зарядженим» на результат для клієнта, адже це його професійний обов’язок. Натомість робота судді — неупереджено і фахово відправляти правосуддя.<\/p>\n
\n $\"\"$ \n
Можливий результат тлумачення закону без застосування методу чесного читання<\/div>\n<\/div>\n
Практикум<\/h2>\n
Отже, ВС зробив висновок, що не будь-яке формальне<\/i> недотримання вимог КПК при отриманні доказу автоматично тягне визнання його недопустимим, а лише таке, що порушило фундаментальні<\/i> права і свободи особи, гарантовані Конституцією, законами і міжнародними договорами України.<\/p>\n
Цей висновок він зробив виключно на підставі інтерпретації ч. 1 ст. 87 КПК<\/a>.<\/p>\n
Крок 1. Технічна перевірка <\/h3>\n
Перш ніж взагалі розпочинати якісь розмови, іноді варто зробити банальну перевірку прямих і непрямих цитат закону.<\/p>\n
У ч. 1 ст. 87 КПК написано, що недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.<\/p>\n
Але у постановах ВС у цій конструкції з’являється новий елемент — перед словами «прав та свобод» з’являється слово «фундаментальних». Його немає в тексті КПК. А якщо в законі чогось немає, то його там немає навмисно (див. статтю про канон casus omissus<\/i><\/a>).<\/p>\n
Також в інтерпретації ВС щодо недотримання вимог КПК при отриманні доказів з’являється слово «формальне» перед «недотримання вимог КПК». Але у ч. 1 ст. 87 КПК слово «формальне» відсутнє як ознака порушення прав та свобод людини. Натомість там написано про «істотне» порушення таких прав.<\/p>\n
Виглядає так, що ВС додав до тексту закону два слова, яких в законі не було. Підкреслимо, що ці два слова є доволі «сильними» у правозастосуванні і їх вжиття не можна розглядати як просте перефразування норми іншими словами.<\/p>\n
Довести порушення саме «фундаментальних» прав і свобод очевидно є складнішим, ніж довести «просто» порушення. Так само легше визначати порушення норм КПК «формальними», ніж розбиратися у «істотності» таких порушень (хоча, погодимось, тут межа дійсно доволі близька).<\/p>\n
Такі свавільні додавання слів скоріше скидаються на створення нових правил, а не на застосування існуючих. Також це є червоним прапорцем, який попереджає, що інтерпретатор, можливо, вже має в голові бажаний результат тлумачення і підлаштовує під нього нормативний текст.<\/p>\n
Крок 2. Розширюємо коло пошуку <\/h3>\n
Як вже зазначалося, висновки ВС щодо недопустимості доказів, з одного боку, сформульовані лише в контексті застосування ч. 1 ст. 87 КПК. Проте, з іншого — категоричність і узагальненість формулювань суду залишає враження, що ці висновки стосуються недопустимості будь-яких доказів, прямо не визнаних такими законом.<\/p>\n
Застосуємо канони тексту-як-цілого і наростаючого підсумку і звернімо увагу на інші норми КПК, що стосуються нашого питання.<\/p>\n
Почнемо, авжеж, з мети закону (ст. 2 КПК<\/a>):<\/p>\n
\n
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.<\/p>\n<\/blockquote>\n
Мета закону завжди дійсно важлива. Але лише та, яка прямо вказана в тексті. В нашому випадку це, якщо спрощено:<\/p>\n
\n
Захистити всіх від злочинів.<\/li>\n
Не порушити права учасників провадження.<\/li>\n
Розглянути справу швидко, повно, неупереджено.<\/li>\n
Покарати злочинця.<\/li>\n
Не засудити невинного.<\/li>\n
Нікого не піддавати необґрунтованому примусу.<\/li>\n
До кожного застосовувати належну правову процедуру.<\/li>\n<\/ol>\n
Тобто кодекс встановлює сім рівнозначних<\/i> складових, які є завданням усього процесу. Тобто завдання «покарати злочинця» має абсолютно таке саме значення, що і застосувати до кожного належну правову процедуру.<\/p>\n
Відтак закон визначає, серед іншого, ту саму «формальність» як самостійну цінність і мету процесу.<\/p>\n
Далі проаналізуємо саме визначення «доказу» (ч. 1 ст. 84 КПК<\/a>):<\/p>\n
\n
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.<\/p>\n<\/blockquote>\n
Одразу застосуємо канон негативної імплікації. Докази — дані, отримані у передбаченому КПК порядку. Відтак те, що отримано не в передбаченому КПК порядку, — доказом не є.<\/p>\n
Застосуємо цей самий канон до ч. 1 ст. 86 КПК<\/a>:<\/p>\n
\n
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.<\/p>\n<\/blockquote>\n
Отже, вірно й зворотне: доказ визнається НЕдопустимим, якщо він отриманий НЕ у порядку, встановленому цим Кодексом.<\/p>\n
От ми і стикнулися з першою суперечливістю. В одній нормі докази, отримані з порушенням закону, визнаються недопустимими, а в іншій — вони взагалі не вважаються доказами.<\/p>\n
Але, за каноном наростаючого підсумку, ми читаємо далі і бачимо, що докази, отримані не в порядку норм КПК, все ж визнаються саме недопустимими, а не втрачають статус доказів як таких. Наприклад:<\/p>\n
\n
Недопустимими є також докази, що були отримані після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень<\/p>\n
п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК<\/a><\/p>\n<\/blockquote>\n
Відтак, суперечка між ч. 1 ст. 84 і ч. 1 ст. 86 КПК вирішена: докази, отриманні з порушенням норм КПК є недопустимими, але доказами.<\/p>\n
Крок 3. Намагаємося зрозуміти, що малося на увазі <\/h3>\n
Як пам’ятаємо, Верховний Суд вказав, що доказ може бути визнаний недопустимим на підставі ч. 1 ст. 87 КПК не за будь-якого формального<\/i> порушення, а лише за доведеності порушень фундаментальних<\/i> прав, встановлених Конституцією, законами і міжнародними договорами України.<\/p>\n
Окрім вже проговорених моментів про «фундаментальне» і «формальне», з цим висновком, в цілому, не посперечаєшся — це рівно те, що написано в законі.<\/p>\n
Однак, залишається питання, чи зміниться ситуація, якщо сторона кримінального провадження буде стверджувати рівно про ті самі порушення при здобутті доказів, але посилатиметься вже на ч. 1 ст. 86 КПК<\/a>?<\/p>\n
Іншими словами, незрозуміло, чи залежить доля доказу від правильного вибору номерів статей, якими сторона обґрунтовує порушення порядку його отримання?<\/p>\n
Принцип Jura novit curia<\/i> підказує, що суд сам знає закон. І тому, якщо сторона доведе наявність порушення, суд сам віднайде норму, яка порушена. Отже, залишається ще більше укріплюватися у думці, що ВС сформулював саме загальний критерій недопустимості доказів. Буду радий помилитися.<\/p>\n
Крок 4. Шукаємо гармонію <\/h3>\n
Через брак повної впевненості про дійсний зміст послання, закладеного у висновку ВС, далі вимушені лише припускати хід думок суддів.<\/p>\n
Так, ВС уникнув цитування будь-яких норм, окрім ч. 1. ст. 87. Чому?<\/p>\n
Припуститимо, що суд обґрунтовано вирішив не цитувати те, чого не застосовує. Отже, спробуємо зрозуміти, чому суд не застосував ч. 1 ст. 86, яка власне містить визначення недопустимого доказу.<\/p>\n
Так, суд міг вважати, що це визначення — загальне, а от спеціальний механізм визнання доказів недопустимими міститься у спеціальній нормі ч. 1 ст. 87.<\/p>\n
Про «загальне-спеціальне», звісно, теж є окремий канон (General\/ Specific Canon). Про нього краще написати окрему статтю, адже в нас занадто часто цей інструмент використовують неправильно і без жодної потреби. Якщо коротко — не можна його застосовувати там, де між нормами немає конфлікту, який неможливо вирішити.<\/p>\n
Так от норми статей 86 та 87 КПК жодним чином не конфліктують. Їх цілком можна тлумачити гармонійно, надаючи життя кожній з них.<\/p>\n
Так, ч. 1 ст. 86, як ми встановили за допомогою канону негативної імплікації, встановлює недопустимість будь-якого доказу, якщо він отриманий не у порядку, встановленому КПК.<\/p>\n
Натомість ч. 1 ст. 87 встановлює недопустимість доказів, отриманих внаслідок формального<\/s> істотного порушення фундаментальних<\/s> прав та свобод людини. Тобто йдеться, зокрема, про докази, які хоча й отримані у порядку, встановленому КПК, але все одно мають визнаватися недопустимими.<\/p>\n
~~Наприклад,~~ ~~п. 1 ч. 3 ст. 87 КПК<\/a> встановлює, що:<\/p>\n~~
\n
Недопустимими є докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.<\/p>\n<\/blockquote>\n
Зрозуміло, що такі показання свідка цілком можуть бути отримані в порядку, встановленому КПК. Але закон встановлює, що така практика все одно істотно порушує прав та свободи людини, не дивлячись на дотримання будь-яких процедур.<\/p>\n
Це свідчить про те, що обидві статті 86 і 87 КПК мають свій предмет регулювання і жодна з них не блокує застосування іншої. А тому не є виправданим застосовувати одну і не помічати іншу.<\/p>\n
Крок 5. Оформлюємо відповідь<\/h3>\n
Отже, ми відірвали погляд від однієї частини однієї статті (текст-як-ціле<\/i>) і з’ясували, що одне із завдань кримінального провадження — застосування до кожного належних правових процедур. Всі норми КПК мають інтерпретуватися на розвиток, а не всупереч, зокрема, цьому завданню (презумпція проти неефективності<\/i>).<\/p>\n
Наш КПК дійсно містить безліч «дрібних» правил, які може здаватися важко виконувати. Або ліньки. Або хтось просто використовує кодекс як підставку для кружки.<\/p>\n
Сенс у тому, що усі ці правила є. А якщо вони є, то вони мають виконуватися. Усі. Інакше в них просто немає сенсу.<\/p>\n
Усі ці «формальнощі» із допустимістю доказів існують саме з метою, аби примусити правоохоронну машину рахуватися із вимогами закону, під страхом помноження її роботи на нуль. Це випливає з тексту закону, а не є просто словами.<\/p>\n
Ми намагалися читати закон наростаючим підсумком<\/i>, виходячи з того, що всі його норми підлягають практичному застосуванню.<\/p>\n
За допомогою канону негативної імплікації<\/i> — перефразували визначення допустимого доказу і тим самим зробили його більш очевидним і красномовним, водночас жодним чином не змінюючи його змісту.<\/p>\n
Зрештою, ми намагалися виходити з того, що норми, за замовчуванням, мають «дружити» між собою (канон гармонійного читання<\/i>).<\/p>\n
На виході, застосовуючи метод чесного читання, можна виокремити, що недопустимими є докази:<\/p>\n
\n
Недопустимість яких прямо встановлена законом (ч. 2, 3 ст. 87, ст. 88, 88-1 КПК):<\/li>\n
Отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ч. 1 ст. 87 КПК).<\/li>\n
Отримані з порушенням порядку, встановленого КПК (ч. 1 ст. 86 КПК).<\/li>\n<\/ol>\n
На жаль, схоже, що актуальна практика Верховного Суду третю підставу поки що не дуже сприймає. За цим відчувається дух консеквенціалізму — коли інтерпретатор намагається виходити з наслідків тлумачення.<\/p>\n
Так, відпустити злочинця через неправильно підписаний папірець може бути складно. Але це природній і невиправний недолік механізму правосуддя. Такі випадки неминучі і лише завдяки ним система привчається поважати закон.<\/p>\n
Роль суду у цьому світлі — констатувати будь-які порушення закону, а не звільняти від відповідальності тих, хто погано робить свою роботу.<\/p>\n
Мій канал у телеграмі<\/a><\/p>\n", "date_published": "2023-07-31T16:10:17+02:00", "date_modified": "2023-12-31T15:09:38+02:00", "tags": [ "канони", "метод чесного читання" ], "image": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/photo_2023-07-20_21-59-00.jpg", "_date_published_rfc2822": "Mon, 31 Jul 2023 16:10:17 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "50", "_e2_data": { "is_favourite": false, "links_required": [], "og_images": [ "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/photo_2023-07-20_21-59-00.jpg", "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/dsg2uyo305o81.jpg" ] } }, { "id": "47", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/descent-to-the-spirit-of-law\/", "title": "Від букви до духу закону: тернистий шлях в нікуди", "content_html": "
\n $\"\"$ \n
The Reception of Cornelis Hop (1685-1762) as Legate of the States-General at the Court of Louis XV, 24 July 1719 (1720 — 1729)<\/i>, Louis-Michel Dumesnil (French, 1663-1739)<\/div>\n<\/div>\n
Суддя Верховного Суду Василь Крат і керівник департаменту аналітичної та правової роботи ВС Расім Бабанли написали статтю «Принципи права у практиці Верховного Суду: тернистий шлях від букви до духу<\/u>»<\/a>.<\/p>\n
Я уявив, що може бути в кінці того тернистого шляху і мені туди зовсім не хочеться.<\/p>\n
Що нам пропонують<\/h2>\n
Шановні автори, здається, вперше в Україні відкритим текстом написали своєрідний маніфест суддівського активізму і того, що у цивілізованому світі називають legislating from the bench<\/i>.<\/p>\n
Вони відверто закликають не соромитися і не прикриватися «розподілом влади», а визнати, що суди, як і парламент, «мають бути суб’єктами, які створюють та реалізовують правила гри<\/i>, що відповідатимуть засаді верховенства права» (тут і далі курсив мій — С. К.).<\/p>\n
Очевидний аргумент про те, що роль судді — лише застосовувати закон, автори називають доводом «тому що Монтеск’є». А його «принцип розподілу<\/i> влади» (певно, мається на увазі принцип поділу<\/i> влади), з посиланням на «багатьох вчених», називають таким, «що заперечує саму сутність судді як суб’єкта творення права».<\/p>\n
Саму статтю можна поділити на дві частини: в першій наведено аргументи на користь того, що суддя має саме творити<\/i> право. У другій — продемонстровані приклади з практики Верховного Суду, де застосовані принципи права.<\/p>\n
Проте, у наведених прикладах йдеться про одне, а у закликах підноситься інше. Як на мене, стаття містить приклади застосування методу чесного читання, але водночас несе хибний загальний посил.<\/p>\n
Дух закону випливає з букви, а не переважає над нею<\/h2>\nМетод чесного читання нормативних текстів — концепція, яку можна чітко пояснити. Їй повністю суперечить світогляд, де суддя-активіст є нормотворцем і ексклюзивним «відчувачем» духу закону. Детальніше про метод можна прочитати в моїй статті Немає ніякого «духу закону». Вступ до методу чесного читання<\/a>.<\/p>\n
Натомість такі категорії як «дух закону», «верховенство права», «суддівський активізм», «необхідність у демократичному суспільстві» чітко пояснити не можна. Значною мірою вони зводяться до віри в те, що судді мають якісь особливі навички, що дозволяють їм «відчувати» ці матерії.<\/p>\n
У книжці Reading Law: The Interpretation of Legal Texts<\/i> суддя Верховного Суду США Ентонін Скалія зазначає, що вже сама постановка питання про перевагу духу над буквою дає підстави сумніватися в її обґрунтованості. Ніхто і ніколи не формулював чіткого<\/i> переліку принципів, які б визначали, коли дух має перемагати букву. Якщо відкинути красиве словесне оформлення про справедливість і вищі цінності, на практиці ця концепція є голослівним твердженням, що судам належить невизначена<\/i>, а відтак необмежена<\/i> влада ігнорувати те, що написано в законі.<\/p>\n
Також Скалія зазначав:<\/p>\n
\n
З середини 20-го століття теоретики права підштовхували суддів до того, щоб вони створювали правила гри з суддівських крісел.<\/i> [...]
\nПроблема в тому, що хоча належним чином поінформовані людські розуми можуть погодитися з тим, що означає текст, людські серця часто не згодні з тим, що є правильним. Ось чому ми голосуємо (безпосередньо або через наших представників) за те, яким має бути закон, але залишаємо експертам з тлумачення, яких називають суддями, вирішувати, що означає прийнятий закон.<\/i><\/p>\n<\/blockquote>\n
Найвідоміший голова ВС США Джон Маршалл часто посилався на дух конституції Сполучених Штатів. Але навіть він визнавав, що хоча «дух документа, особливо конституції, слід враховувати не менше, ніж його букву, дух слід черпати головним чином з його слів»<\/p>\n
справа Sturges v. Crowninshield<\/a><\/i><\/p>\n
Американський юрист Фредерік Дж. де Словер стверджував, що розмови про дух закону навіть більш небезпечні, ніж буквалізм:<\/p>\n
\n
Вимоги добросовісності та здорового глузду ... не виправдовують інтерпретатора ... шукати дух або справедливий сенс закону, нехтуючи його текстуальними смислами. Такі доктрини частіше, ніж доктрина буквальності, призводять до хибного тлумачення і до абсолютно непередбачуваних і необґрунтованих результатів<\/i><\/p>\n
Frederick J. de Sloovère, Textual Interpretation of Statutes<\/i> (1934).<\/p>\n<\/blockquote>\n
Той самий Монтеск’є, від якого я б не став зневажливо відмахуватись, у своєму Про дух законів<\/i> наполягав, що саме законодавець, а не суд впроваджує волю народу:<\/p>\n
\n
Чим ближче уряд наближається до республіки, тим більше спосіб судочинства стає усталеним і фіксованим<\/i> [...]
\nУ деспотичних урядах ... суддя сам собі указ. . . . У республіках сама природа конституції вимагає від суддів слідувати букві закону<\/i> [...]
\nВажливо, щоб слова законів викликали у всіх однакові думки.<\/i> [...]
\nСама природа конституції вимагає від суддів слідувати букві закону.<\/i> [...]<\/p>\n<\/blockquote>\n
Варто визнати, що судова влада — не міністерство виправлення помилок законодавця. Нащо тоді парламенту ухвалювати якісні закони, якщо є судді, якім видніше, як правильно? І нащо скрупульозно добирати нормативні формулювання, якщо мету закону можна зрозуміти з пояснювальної записки до законопроекту?<\/p>\n
Британський суддя Колрідж писав, що застосування «поганих» законів — кращий стимул до їх виправлення:<\/p>\n
\n
Можливо, найефективніший спосіб створення хороших законів, і, безумовно, єдино допустимий для Суду — це діяти в повній відповідності з духом і мовою поганих законів, і дати можливість відчути їх незручність, забезпечивши їх повне дотримання.<\/i><\/p>\n
Pocock v. Pickering<\/i>, 1852 (per Coleridge, J.)<\/p>\n<\/blockquote>\n
Отже, піднесення «духу закону» виглядає спробою нормалізувати установку, за якою існують «погані» закони, на які можна «дивитись широко». Тобто ігнорувати. Зрозуміло, що йдеться про фактичну ревізію впровадженого парламентом. Водночас, за такою логікою, скасовувати волю парламенту мають юристи, яких ніхто не обирав — судді.<\/p>\n
З таким сприйняттям ролі судді погодитись важко.<\/p>\n
Що таке судовий активізм?<\/h2>\n
Сама ідея будується на тому, що у деяких випадках, коли юридична задача не розв’язується в одну дію, на перший план виходить суддя і його власні переконання про те, що правильно, а що ні.<\/p>\n
У таких випадках, в хід, зазвичай, йдуть два прийоми, добре відомі у світовому праві:<\/p>\n
\n
Намагання зрозуміти, яку мету<\/i> переслідував законодавець, коли ухвалював закон, який складно «розшифрувати» — це називають purposivism<\/a><\/i> або, якщо завгодно, метавизм<\/i>.<\/li>\n
Ухвалення рішення крізь призму наслідків, яке воно тягнутиме для позивача\/відповідача, майбутніх позивачів\/відповідачів, «пересічного українця» тощо — це consequentialism<\/i> або консеквенціалізм<\/i> чи, вибачте, наслідкизм<\/i>.<\/li>\n<\/ol>\n
Обидва ці підходи суперечать методу чесного читання.<\/p>\n
Наскільки розумію, один з авторів статті, суддя Крат, також є прихильником цього методу, як випливає з постанови ВС, прийнятої під його головуванням<\/a>. Тому викликає певне непорозуміння, як узгоджується застосування методу чесного читання із суддівським активізмом і апелюванням до духу закону.<\/p>\n
Метод чесного читання — це зробити кінцеву<\/i> кількість кроків для розуміння юридичного тексту. Суддя ж активіст, навпаки, не зупиниться шукати обґрунтування, допоки не досягне результату, який вважатиме правильним.<\/p>\n
Принципова відмінність між цими підходами — судді-активісту має подобатися власне рішення. Або для нього важливо, аби воно подобалося суспільству, юридичній спільноті, фейсбуку тощо.<\/p>\n
Судді ж, який не є активістом, не обов’язково має подобатися власне рішення, тому що він розуміє, що його вчили лише праву і його справа — лише сумлінно і фахово його застосовувати. На юрфаці не викладають перелік того, що є «необхідним у демократичному суспільстві».<\/p>\n
Сказати «верховенство права» ≠ аргументувати<\/h2>\n\n $\"\"$ \n<\/div>\n
На початку статті В. Крат і Р. Бабанли дещо маргіналізують саме питання «Покажіть, де це написано?», як таке собі застаріле позитивістське ниття. Стверджують, що воно здатне «вбити» право або істотно зашкодити йому.<\/p>\n
Але це питання абсолютно справедливе і природнє для юристів. Аналіз тексту — найперше, що мусить робити будь-який колега, розв’язуючи будь-яке юридичне питання.<\/p>\n
А от яка фраза дійсно може «вбити» право, так це те, що щось «суперечить верховенству права».<\/p>\n
Підкреслю, що тут йдеться не про верховенство права, як таке. Натомість маю на увазі використання лише однієї цієї фрази як самостійного аргументу у юридичному обґрунтуванні.<\/p>\n
— Чому ця пряма норма не підлягає застосуванню?
\n— Тому що вона не відповідає принципу верховенству права.<\/p>\n
Верховенство права (правовладдя) — це загальний золотий стандарт побудови відносин у суспільстві, а не їх прямий регулятор. Якщо ознайомитись з комплексним дослідження Венеційської Комісії на цю тему, «Мірилом правовладдя»<\/i><\/a>, можна переконатися, що воно містить дуже загальні і очевидні стандарти, які вже давно закріплені в законах нашої країни.<\/p>\n
Коли йдеться про верховенство права, як самостійний аргумент, зазвичай, юридичне обґрунтування замініюється високопарною і дещо туманною фразою, яка має обеззброїти позитівістів і справити враження на загал.<\/p>\n
Той самий суддя Скалія в окремій думці у справі Obergefell v. Hodges<\/a><\/i> критикував схожий рівень аргументації:<\/p>\n
\n
Верховний Суд США опустився від дисциплінованої юридичного аргументування Джона Маршалла і Джозефа Сторі до містичних афоризмів печива з передбаченням.  <\/i><\/p>\n<\/blockquote>\n
Суддівський активізм і дух закону — це не застосування загальновідомих правових принципів і звичаїв, приклади чого наведені у статті В. Крата і Р. Бабанли. А це коли замість глибокого занурення у нормативний текст, нам пропонують розмови про життя-буття, які множать на нуль прямі норми закону.<\/p>\n
Не існує жодних «позитивістів»<\/h2>\n
У статті знову відчуваються поділ юристів на позитивістів і «природників».<\/p>\n
Дійсно, спокусливо називати тих, хто питає «а де це написано?» буквалістами, позитивістами, формалістами і пуристами. Це доволі ефектне протиставлення, яке створює картинку такого собі дерев‘яного опонента, який лише вміє запитувати «а де це написано?» і більше нічим не цікавиться.<\/p>\n
Самими ж словами «позитивізм», «позитивіст» доволі зручно оперувати, оскільки вони вже давно мають негативне забарвлення. Але «позитивізм» — це не метод. Чомусь слова «текстуалізм<\/a>» і «оригіналізм<\/a>» в нас не застосовуються, хоча саме вони є точними.<\/p>\n
Текстуалізм — це не тумблер з двома позиціями «увімкнути-вимкнути», який механічно перемикається в залежності від розстановки літер і ком в законі. Це складний, але зрозумілий механізм, який однаково не сприймає і судовий активізм, і буквалізм. Також він враховує контекст і принципи, але бере він все це з текстів законів, а не зі стелі.<\/p>\n
Застосування принципів права не є суддівським активізмом<\/h2>\n
Стаття В. Крата і Р. Бабанли рясно підкріплена практикою Верховного Суду, в якій застосовані принципи цивільного права.<\/p>\n
Але застосування принципів (звичаїв, канонів) права як раз є складовою інструментарію методу чесного читання, а не прикладом судового активізму чи застосуванням духу закону.<\/p>\n
Також показово, що усі наведені авторами приклади — приватноправові. У цій царині найлегше навести приклади того, коли щось законом прямо не врегульовано і лише принципи можуть врятувати. Проте, це не вимагає якихось подвигів і туманних апелювань до верховенства права. У цивільному праві такі ситуації як раз є прямо врегульованими.<\/p>\n
Адже, як відомо, цивільні відносини можуть регулюватися звичаями<\/i> (правилами поведінки, які не встановлені актами цивільного законодавства, але є усталеними у певній сфері цивільних відносин). До того ж закон прямо вказує, що у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин, вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (розумність, справедливість тощо).<\/p>\n
Усе це прямо написано у Цивільному кодексі. А отже застосування принципів (звичаїв, доктрини) і засад розумності і справедливості у цивільному праві є прикладом застосуванням букви закону, а не його духу.<\/p>\n
Іншими словами, те, що автори називають доктриною і принципами, можна також називати звичаями, які закон відносить до повноцінних регуляторів цивільних правовідносин. Принципи, які згадуються у прикладах з практики ВС — здебільшого ґрунтуються на постулатах римського права і усталених світових підходах, які є давніми і загальновизнаними надбаннями людства. Вони — не дух закону, а повноцінна складова методу чесного читання.<\/p>\n
Однак, усі ці приклади доволі тяжко поширити на публічноправові відносини, особливо у спорах з державою. Принципи, які є невід’ємним атрибутом приватного права, є малозастосовним у праві публічному.<\/p>\n
За моїми власними спостереженнями, саме у спорах з державою у нас найбільше буяє творчість, дух і активізм. Особливо, коли потрібно обґрунтувати, чому справа не підлягає розгляду в суді. На жаль, саме такі випадки є проявом суддівського активізму, а не ті, про які йдеться у статті.<\/p>\n
Розглянемо лише один релевантний приклад і пересвідчимося, що він не виглядає елегантно і зовсім не підносить судовий активізм\/дух закону.<\/p>\n
Приклад справжнього судового активізму<\/h2>\n
Йтиметься про загальновідому усталену практику Верховного Суду.<\/p>\n
«Спори, які не підлягають розгляду в судах».<\/p>\n
Ця конструкція з’явилася саме внаслідок нехтування методом чесного читання і в ній легко розпізнати контури консеквенціалізму.<\/p>\n
Суть у тому, що Верховний Суд визнав, що існує певна, чітко ним не окреслена категорія спорів, які не підлягають розгляду в будь-яких судах. Взагалі. Така практика, на жаль, є усталеною в усіх процесах, окрім, звісно, кримінального.<\/p>\n
Хибність цього підходу у тому, що закон просто виключає можливість існування такої категорії спорів, на які б не поширювалася юрисдикція судів. Конституція<\/a> прямо встановлює, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Але суди, як правило, уникають прямої констатації того, що конкретний спір не є юридичним і саме внаслідок цього не підпадає під наведе правило.<\/p>\n
Також у ГПК<\/a>, КАС<\/a> і ЦПК<\/a> є прямі норми, які виключають існування спорів, які «не можуть розглядатися в порядку жодного судочинства», оскільки встановлюють безальтернативний обов’язок суду будь-якої інстанції визначитись з належним судом, у разі закриття провадження на тій підставі, що вона не підлягає розгляду в порядку відповідного судочинства.<\/p>\n
Однак, суди в особі ВС фактично самі себе звільнили від прямого обов’язку, встановленого законом, і прямо відмовляються щось роз’яснювати.<\/p>\n
Приклад з обґрунтування<\/a> такого звільнення:<\/p>\n
\n
Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.<\/i><\/p>\n<\/blockquote>\n
Ось це і є справжній прояв активізму: за допомогою афористичнообразної і дещо туманної фрази локально скасувати прямі норми закону заради того, що суд вважає правильним.<\/p>\n
Дух закону — це невизначеність<\/h2>\n
Розв‘язання будь-якого правого питання має бути своєрідним підбором шифру до сейфу. Загальновизнані принципи є частиною методики такого підбору. А от розмови про «переважання духу над буквою» — це не фаховий підбір шифру, а викидання сейфу з балкону або його відкривання ломом.<\/p>\n
Судді, які застосовують право шляхом чесного читання тексту законів, є більш передбачуваними за визначенням. Врешті решт, зрозуміло, як їх переконати. Натомість суддя-активіст — темна кімната: хто зна, що він вважатиме «правильним» сьогодні.<\/p>\n
Саме тому прямі заклики до суддів «не соромитися» займатися правотворчістю, видаються шкідливими і навіть небезпечними.<\/p>\n
Тим, хто у фейсбуці час від часу аплодує черговому творчому рішенню «доброго» судді, який знехтував законом в інтересах пенсіонера\/військового\/чорнобильця, варто розуміти, що це працює в обидва боки. Коли суддя вперше дозволяє собі знехтувати законом з благою метою, він переступає межу і далі ми починаємо залежати він того, що він наступного разу вважатиме вартим заплющення очей на закон.<\/p>\n
Усталені принципи, звичаї — це перевірена досвідом людства конструкція, яку не треба вигадувати: бери і застосовуй.<\/p>\n
Натомість, «переважання духу закону» — не принцип. Це поетична відмовка для ігнорування тексту закону, коли треба щось вигадати для досягнення результату, який особисто судді здається більш правильним.<\/p>\n
«Дух закону» не можна застосувати систематично, йому не можна навчити.<\/p>\n
В нього можно лише вірити, як в концепцію, що покликана у потрібний ситуації розвантажувати професійне сумління і присипати здорову юридичну прискіпливість.<\/p>\n
Мій канал у телеграмі<\/a><\/p>\n", "date_published": "2023-01-20T16:07:06+02:00", "date_modified": "2023-06-04T21:15:20+02:00", "tags": [ "замах на святе", "метод чесного читання", "суддівський активізм" ], "image": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/Vid-bukvi-do-duhu-zakonu-ternistiy-shlyah-v-nikudi.jpg", "_date_published_rfc2822": "Fri, 20 Jan 2023 16:07:06 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "47", "_e2_data": { "is_favourite": true, "links_required": [], "og_images": [ "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/Vid-bukvi-do-duhu-zakonu-ternistiy-shlyah-v-nikudi.jpg", "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/77taeq.jpg" ] } }, { "id": "42", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/scholar-not-scientist\/", "title": "Чому право — не наука", "content_html": "
\n $\"\"$ \n<\/div>\n
Влітку 2013 року мер Харкова Геннадій Кернес у супроводі охорони приїхав до Національної академії державного управління<\/a>. Звідти швиденько повиганяли журналістів, після чого аспірант Кернес успішно захистив кандидатську дисертацію «Механізми впливу регіональної еліти на державне управління України».<\/p>\n
У відкритому доступі не вдалося знайти цієї праці, але приблизне враження про неї можна скласти з висновків статті Г. Кернеса «Досвід моніторингу структурних і психологічних особливостей центральних та регіональних еліт<\/u>»<\/a> (будь ласка, потерпіть):<\/p>\n
\n
1. Існує певне дистанціювання суспільства від правлячої еліти в умовах наділення її певними негативними, егоїстичними характеристиками.<\/i>
\n2. Більшість опитаних не належить до правлячої еліти, а є представниками регіональних адміністративних еліт.<\/i>
\n3. Існує певна напруженість у відносинах між цими групами еліт.<\/i><\/p>\n<\/blockquote>\n
Хоча це стосується не «юридичної науки», а «науки державного управління» — тенденція зрозуміла. За науку у нас часто-густо видають звичайну абстрактну говорильню, яка в реальному світі жодним чином ні на що не впливає.<\/p>\n
На жаль, українська «юридична наука» значною мірою є ярмарком марнославства, що має на меті генерацію беззмістовних праць заради отримання почесних звань і надбавок до окладу.<\/p>\n
Давно на часі відверто про це написати: те, що в нас називають «юридичною наукою», не має жодного впливу на прогрес людської цивілізації, а відтак наукою не є.<\/p>\n
Не все те наука, що використовує наукові методи<\/h2>\n
Часто-густо праця українського юриста-науковця — це:<\/p>\n
\n
Тема, висмоктана з пальця, яка звучить наче знущання.<\/li>\n
Набір слів замість конкретних висновків.<\/li>\n
Нульова користь.<\/li>\n<\/ol>\n
Проте, навколо цієї діяльності чомусь сяє ореол елітарної науки.<\/p>\n
«Юридична наука» якось тишком-нишком була вплетена до справжніх наук. І ось в нас же доктори юридичних наук існують в одній системі координат з докторами фізико-математичних наук. Це створює хибне враження ніби право така сама рівноправна наука, як фізика чи біохімія. Звісно, це не так.<\/p>\n
У ВНЗ будь-який курс галузевого права починається з мантри про, наприклад, цивільне право як «галузь права, науку<\/i> та учбову дисципліну». Коли ж треба пояснити, яким чином це наука, зазвичай, чуємо приблизно таке кліше:<\/p>\n
\n
Предмет дослідження науки<\/i> [якого завгодно] права, що має досить складний і диференційований характер, утворюють<\/i>:
\n— норми права, що формують галузь<\/i> [якого завгодно] права<\/i>;
\n— практика реалізації цих норм<\/i>;
\n— суспільні відносини, що регулюються цими нормами<\/i>;
\n— теоретичні (наукові) погляди щодо цих норм, практики їх реалізації та суспільних відносин, що регулюються цими нормами<\/i>.<\/p>\n<\/blockquote>\n
Начебто, все логічно, але до чого тут наука в її первісному визначенні?<\/p>\n
Наука — це отримання нових знань про об’єктивний<\/i> навколишній світ, а не про штучну матерію, вигадану людьми.<\/p>\n
Наука — накопичення та систематизація знань про Всесвіт, які можна перевірити, а не голі теоретизування, що ніяк не впливають на прогрес. Не буває науки без вивчення навколишнього світу.<\/p>\n
Наука — це те, за що дають Нобелівську премію (премії миру та з літератури до уваги не беремо).<\/p>\n
Де в українській юридичній науці щось про пізнання світу, відкриття та прогрес?<\/p>\n
\n $\"\"$ \nІлюстрація з прес-релізу<\/a> Нобелівського комітету щодо лауреатів Нобелівської премії з фізики 2020 року. Ось це — наука<\/div>\n<\/div>\n<\/div>
У праві не може статися жодного прориву, який би змінив наше уявлення про світ.<\/p>\n
У праві неможливі відкриття.<\/p>\n
У праві немає теорій, які можна об’єктивно довести.<\/p>\n
У праві навіть немає загальновизнаних підходів до перевірки достовірності отриманих результатів.<\/p>\n
Складно пояснити ту наполегливість, з якою право неодмінно намагаються кудись вписати: в науку, мистецтво, літературу. Можливо, це через наше тяжіння до спрощення, за яким будь що має відноситись до чогось більшого. Але видається, що право не потребує такого вписування.<\/p>\n
Право — це не те, з чим стикаються у природі, а те, що люди створили самі, прямо з повітря. Без жодної взаємодії з матеріями, які людям невідомі та непідвладні. Юристи не створюють вакцин, не винаходять нових технологій та не пояснюють як влаштований Всесвіт.<\/p>\n
Право — самостійна матерія, яка не потребує материнської надбудови. Це абсолютно самостійний і самодостатній винахід людства, який не визначити через інші поняття. Право — це універсальний спосіб впорядкування людського буття. Його зовсім не обов’язково відносити до якихось інших усталених понять.<\/p>\n
Право — це право. Самодостатня складова людської цивілізації. Така сама, як релігія, мова, писемність, держава, культура тощо.<\/p>\n
Результати юридичних наукових праць — зазвичай ні про що<\/h2>\n
У легендарних дебатах 2004 року Віктор Ющенко питав Віктора Януковича:
\n— Де той ВВП, що його можна зараз на бутерброд намазати?<\/p>\n
Така сама ситуація з висновками, заради яких пишеться будь-яка наукова праця. Ось що ми зазвичай читаємо у розділі «висновки»:<\/p>\n
\n
здійснено теоретичне узагальнення<\/i>...;
\nзапропоновано вирішення, спрямоване на удосконалення підходів...<\/i>;
\nзапропоновано нове визначення...<\/i>;<\/p>\n<\/blockquote>\n
Але такі суто теоретичні результати не рухають людство вперед. Наприклад, теоретична фізика покликана на основі математичного моделювання та абстрагування пояснювати та передбачати природні явища. Власне це і є призначенням науки — пояснювати<\/i> та передбачати<\/i>. Теоретичні вишукування в українському праві є чистим абстрагуванням. Вони нічого не пояснюють і не передбачають для людства.<\/p>\n
\n $\"\"$ \nОсь на це іноді схожа юридична «наукова праця»<\/div>\n<\/div>\n
Жодного зиску на практиці<\/h2>\n
У світі нічого не зміниться від того, що хтось в кандидатській запропонує нове визначення будь-якого юридичного терміну.<\/p>\n
Програма максимум для будь-якої юридичної наукової праці — бути впровадженою на рівні закону. Але це, знову ж таки, жодним чином не впливає на прогрес людства: просто менш вдалі слова в законі однієї країни будуть замінені на більш вдалі.<\/p>\n
Начебто, до наукових робіт ставиться вимога апробації її результатів. Здавалося б, шах і мат, бо як викрутитися з цієї ситуації науковцю-юристу?<\/p>\n
От якою може бути апробація кандидатської дисертації на тему «Правовий режим церковної власності Православної церкви за синодального періоду»? А ось якою<\/a>:<\/p>\n
\n
Апробація роботи Т. О. Шмарьової знайшла своє підтвердження у семи авторських публікаціях у фахових виданнях з юридичних наук в Україні та одній — у науковому виданні іноземної держави<\/i>.<\/p>\n<\/blockquote>\n
Тобто апробація наукової праці — це написати декілька статей на ту саму тему. Відверто кажучи, є доволі зухвалим лицемірством називати «апробацією» майже те саме, що вимагається апробувати.<\/p>\n
Найяскравіший приклад втілення вихолощеної юридичної науки у життя — Господарський кодекс України. У самій задумці немає нічого поганого, комерційні кодексі є у всьому світі. Але на ділі цей документ в нас скоріше пам’ятка права, ніж практичний інструмент. 80% норм цього кодексу ніколи не бачили реалізації. Його місце у правозастосуванні нагадує далекого родича, якого соромно не пустити переночувати: начебто, нащо воно треба, але хай вже буде, коли приїхав.<\/p>\n
Розмови про «гуманітарні науки» як самозаспокоєння<\/h2>\n
Звісно, може з’явитися спокуса заперечити мені розмовами про науки точні і гуманітарні. Мовляв, право, як і соціологія, державна служба чи, прости господи, геополітика — це просто гуманітарні<\/i> чи соціальні<\/i> науки. А науковці — це не обов’язково люди в білих халатах, але й митці у беретах і політичні експерти з телевізора. І це буде показовим запереченням, прошу занести його до протоколу.<\/p>\n
Це поширений і передбачуваний аргумент, який зводиться до спроби розмити предмет розмови шляхом віднесення хиткої конструкції юридична наука<\/i> до начебто усталеного царства гуманітарних наук<\/i>. Але поняття гуманітарна наука <\/i>притаманне здебільшого пострадянському простору.<\/p>\n
Ми звикли ділити світ на «фізиків» і «ліриків», але такий поділ — лише художній прийом з вірша в радянській газеті «Комсомольська правда»<\/a>.<\/p>\n
В англійській мові словосполученню гуманітарні науки<\/i> відповідає слово humanities<\/i>, яке словники британської та американської англійської визначають як вчення чи літературу стосовно людської культури, особливо літератури, історії, мистецтва, музики та філософії.<\/p>\n
У французькій для гуманітарних наук також є своє слово:<\/p>\n
\n
Lettres<\/a><\/i> — академічні дисципліни, що вивчають людину за допомогою аналітичних, критичних, спекулятивних методів, на відміну від емпіричних підходів природних та соціальних наук.<\/p>\n<\/blockquote>\n
Німецьке Geisteswissenschaft<\/i><\/a> теж означає вивчення академічних дисциплін, які в нас прийнято вважати гуманітарними науками.<\/p>\n
Тобто жодною science<\/i> тут і не пахне.<\/p>\n
А відповідно до Міжнародної стандартної класифікації освіти ЮНЕСКО, право належить до розділу «Соціальні науки, бізнес і право». Важливо, що право у цій класифікації не включається до соціальних наук. До речі, розділ «Науки» у цьому документі, у нашому сприйнятті, взагалі дуже вузький і не включає ані медицину, ані захист довкілля, ані лінгвістику (Revision of the International Standard Classification of Education<\/a>, стор. 73—76).<\/p>\n
Отже, людство схиляється називати гуманітаріями тих, хто за допомогою наукових методів займається академічними дослідженнями у сферах буття, які так чи інакше залежать від самого людства. Але все ж таки це не наука.<\/p>\n
Цивілізований світ не знає «юристів-науковців»<\/h2>\n
Мова сучасної науки — англійська. Науковець<\/i> англійською — це, як відомо, scientist<\/i>. А для тих, кого в нас називають гуманітаріями, є спеціальне слово — scholar<\/i>.<\/p>\n
В українській мові є свої scholar<\/i> і scientist<\/i>: це, відповідно, вчений<\/i> та науковець<\/i>. На відміну від тієї ж російської, де є лише учёный<\/i>.<\/p>\n
В англомовних джерелах ви можете безліч разів побачити словосполучення legal scholar<\/i>, але дуже складно буде знайти legal scientist<\/i> саме у сенсі «юрист-науковець».<\/p>\n
Натомість словосполучення legal science<\/i>, science of law<\/i> та legal science<\/i> дійсно зустрічаються<\/a> але швидше розглядаються як синоніми legal dogmatic<\/i>, legal knowledge<\/i>, law doctrine<\/i> та взагалі jurisprudence<\/i>.<\/p>\n
Також світ знає академічний ступінь Doctor of Law<\/a>, який, в залежності від країни, може називатися Doctor of Philosophy (Ph.D.), Juris Doctor (J.D.), Legum Doctor (LL.D.) і навіть The Doctor of Juridical Science (J.S.D. або S.J.D). Останній на сайті Гарварду<\/a> описується саме як правовий ступінь (law degree<\/i>). Тобто йдеться про самостійний вид академічного ступеня.<\/p>\n
Натомість пострадянському простору властива мішанина, за якою право вплетено у загальну номенклатуру наук. Показово, що словосполучення «доктор наук» у тому сенсі, який вкладаємо у нього ми, англійською може взагалі не перекладатися, а так і передаватися — doktor nauk<\/a>.<\/p>\n
Наука не може бути прив’язаною до конкретної місцевості<\/h2>\n
Справжній науковець не втрачає своєї цінності в залежності від місця проживання. Однак, багаж публікацій українського юридичного «науковця» за межами України магічно перетворюється на гарбуза. Він наче нерухомість: його переміщення неможливе без знецінення.<\/p>\n
Тому що нікого в світі не цікавлять «Висновки експерта як джерело доказів у кримінальному провадженні<\/a>. Світові начхати. Та й у нас за місяць внесуть чергові зміни до КПК і кандидатську можна буде викидати на смітник.<\/p>\n
В якій ще науці результати досліджень можуть бути знецінені парламентом? Що ж це за наука, коли зміна однієї статті закону множить на нуль чиюсь наукову працю?<\/p>\n
У 2019 році за напрямом „юридичні науки“ аспірантуру у нас закінчили аж цілих 2 іноземці. У той же час закінчили аспірантуру із захистом дисертацій 65 осіб, з яких 33 (!) — юристи. Виходить, що кожна друга кандидатська дисертація в країні — юридична.<\/p>\n
Показово і те, що серед 51-го юриста-аспіранта лише двоє навчалися на денній формі. Решта — заочники. Тобто виглядає так, що чисті правові дослідження, на відміну від „справжніх“ фундаментальних наук, це не те, заради чого варто відриватися від основної роботи (таблиця Держстату, розд. 2.25, 2.8, xls<\/a>).<\/p>\n
Юридична наука = правова доктрина<\/h2>\n
Що ж саме ми робимо, коли пишемо юридичні наукові статті, дисертації й сперечаємося у періодиці та на конференціях? Заведено вважати, що це і є наукова діяльність. Але є й інша відповідь: усе перелічене є формуванням одного з джерел права — правової доктрини<\/i>.<\/p>\n
З першого курсу ми пам’ятаємо, що правова доктрина — це розроблені й обґрунтовані вченими-юристами позиції, конструкції, ідеї, принципи і судження про право. То чи не є це тією самою „юридичною наукою“?<\/p>\n
Така ідея не нова. Навіть поверхневий пошук у гуглі видає праці про співвідношення правової доктрини і юридичної науки (див. першу<\/a> і другу<\/a> статтю, pdf).<\/p>\n
Ніхто не заперечує того, що доктрина пов’язана з наукою. Але чомусь ми не поспішаємо визнати, що пов’язані вони аж до повного злиття.<\/p>\n
Кол ту екшн<\/h2>\n
Отже, варто виходити з того, що юридична наука<\/i> — це насправді правова доктрина<\/i> чи академічне право<\/i>. Так, це лише слова. Але ми ж юристи, слова мають значення.<\/p>\n
Я не закликаю припинити писати статті, дискутувати і формувати правову доктрину. Варто лише переосмислити суть цих дій й припинити відчувати це наукою, а себе — великими науковцями.<\/p>\n
Але закликаю:<\/p>\n
\n
Припинити називати вчених<\/i>-юристів юристами-науковцями<\/i>.<\/li>\n
Статті у юридичній періодиці, семінари, кругли столи й конференції сприймати як формування вітчизняної правової доктрини та як академічну, а не наукову діяльність.<\/li>\n
Припинити фінансувати всілякі президії, які живуть виключно з пустопорожніх розмов.<\/li>\n<\/ol>\nЮрист-науковець → юрист-вчений
\nНаукова діяльність → академічна діяльність
\nНаукова стаття → академічна стаття<\/p>\n<\/div>
Мій канал у телеграмі<\/a><\/p>\n
UPD 2023 відео на тему<\/b><\/p>\n
\n<\/iframe>\n<\/div>\n", "date_published": "2021-04-08T12:46:39+02:00", "date_modified": "2025-01-26T20:15:58+02:00", "tags": [ "замах на святе", "юридична наука" ], "image": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/Obkladinka-Pravo-ne-nauka.jpg", "_date_published_rfc2822": "Thu, 08 Apr 2021 12:46:39 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "42", "_e2_data": { "is_favourite": true, "links_required": [ "system\/library\/jquery\/jquery.js", "system\/library\/media-seek\/media-seek.js" ], "og_images": [ "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/Obkladinka-Pravo-ne-nauka.jpg", "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/Screenshot-2020-10-06-at-14.06.12.png", "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/92743_900.jpg", "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/remote\/youtube-ElsqTL0y0Y4-cover.jpg" ] } }, { "id": "28", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/not-justified\/", "title": "Чому варто вирівнювати за лівим краєм", "content_html": "<p>У нас дуже популярно вирівнювати абзаци за шириною. Поясню, чому це може бути проблемою.<\/p>\n<h2>Ваша текстова програма не вміє нормально вирівнювати за шириною<\/h2>\n<p>Дійсно, якщо вирівнювати за лівим краєм, праворуч починаються «танці» і рваний правий край утворює такі собі несолідні сходинки. Куди приємніше, коли текст виглядає як система прямокутних блоків-абзаців, адже це створює відчуття порядку і чистоти.<\/p>\n<p>Але тут важливо розуміти, як працюють сучасні текстові редактори. Коли ви вмикаєте вирівнювання за шириною (justified text), то програма розуміє це так, що їй потрібно зробити рівненький правий кравий будь-якою ціною. Саме тому вона штучно розтягуватиме ваші рядки, збільшуючи відстань між словами або буквами у цих словах.<\/p>\n<p>Ось чому у документі іноді з’являються довжелезні прогалини, через які ви починаєте переставляти слова, придумувати синоніми або взагалі перебудовувати речення, аби тільки ті дірки зникли.<\/p>\n<p>Вирівнювання за шириною — розкіш, доступна під час професійного верстання у професійному софті. Для цього треба робити підгонку кожного рядка, щоб він одночасно не зависав у повітрі, не був дірявим, стисненим чи розплющеним. Напевно, це все ж таки атрибут книговидання, а не повсякденного документообігу.<\/p>\n<h2>Якщо рівняєте за шириною — вмикайте перенесення слів<\/h2>\n<p>Коли текстовий редактор «бачить», що слово не вміщується у рядок, він переносить його на наступний і розтягує пробіли, щоб дотягнути до правого краю. Якщо ж увімкнути перенесення, то натомість він перенесе лише ту частину слова, яка не вмістилася, і вже не буде розтягувати так топорно.<\/p>\n<div style=\"max-width:700px\"><div class=\"e2-text-picture\">\n<img src=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/Screenshot-2020-10-08-at-12.38.38.png\" width=\"1310\" height=\"874\" alt=\"\" \/>\n<div class=\"e2-text-caption\">Ось так це виглядає у Pages на macOS. Але частіше текстові редактори збільшують відстань між словами, а не між буквами.<\/div>\n<\/div>\n<\/div><h2>В інтернеті не дарма рівняють за лівим краєм<\/h2>\n<p>Можете хоч зараз відкрити будь-який сайт зі своїх закладок і придивитися до публікацій на ньому. Швидше за все, абзаци в них будуть рівнятися за лівим краєм, а правий буде «танцювати». Цьому є очевидна причина — так банально зручніше читати.<\/p>\n<p>Вирівнювання за лівим краєм гарантує, що у вас завжди буде однакова відстань між словами. Це полегшує життя читача, дозволяє його очам менше «скакати» і читати прогнозованим темпом, без ривків.<\/p>\n<p>Ціна тому — нерівний правий край, від якого спочатку може бути ніяково. Але тут вже вам обирати між зручністю і красивою побудовою документа рівними прямокутними блоками.<\/p>\n<p>Отже, правила прості: вирівнюйте абзаци за лівим краєм, а якщо все ж зручніше за шириною — вмикайте перенесення.<\/p>\n<div class=\"e2-text-picture\">\n<img src=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/c92f86494c384a7e83c2d5f52d71fbdd.png\" width=\"1243\" height=\"211\" alt=\"\" \/>\n<div class=\"e2-text-caption\">Дайте шанс лівій кнопочці<\/div>\n<\/div>\n<div style=\"border: 5px solid #2124A4;border-radius: 50px;font-size: 25px;\r\nfont-weight: bold;font-weight: 1em;line-height: 35px;padding: 20px 20px 20px 20px;width: 100%;\r\nmargin-bottom: 1em;margin-top: 1em;max-width: 700px;\"><p>Вирівнювати абзаци за лівим краєм або вмикати перенесення<\/p>\n<\/div><p>Читайте про це також у <a href=\"https:\/\/typographyforlawyers.com\/justified-text.html\">«Типографіці для юристів» Метью Баттеріка<\/a> (англійською)<\/p>\n<p><a href=\"https:\/\/t.me\/lawnonsense\">Мій канал у телеграмі<\/a><\/p>\n", "date_published": "2020-10-08T14:37:38+02:00", "date_modified": "2021-01-05T15:42:54+02:00", "tags": [ "новий стиль" ], "image": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/Screenshot-2020-10-08-at-12.38.38.png", "_date_published_rfc2822": "Thu, 08 Oct 2020 14:37:38 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "28", "_e2_data": { "is_favourite": false, "links_required": [], "og_images": [ "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/Screenshot-2020-10-08-at-12.38.38.png", "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/c92f86494c384a7e83c2d5f52d71fbdd.png" ] } }, { "id": "38", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/humble-addendum\/", "title": "«Належним чином посвідчена копія»", "content_html": "<p>От пишете ви собі документ. Наприкінці треба вказати додатки, а у вас там копії.<\/p>\n<p>І тут часто можна зустріти:<\/p>\n<blockquote>\n<p><i>Додатки:<\/i><br \/>\n<i>1. Належним чином посвідчена копія свідоцтва...<\/i><br \/>\n<i>2. Належним чином посвідчена копія ордера...<\/i><\/p>\n<\/blockquote>\n<p>Впадає в око певна нескромність такого переліку. За такою ж логікою, додаючи до документа, скажімо, позов, можна в додатку його описувати як <i>належним чином обґрунтований позов.<\/i><\/p>\n<p>Але завдання переліку додатків — описати їх, а не давати оцінку оформленню.<\/p>\n<div style=\"border: 5px solid #2124A4;border-radius: 50px;font-size: 25px;\r\nfont-weight: bold;font-weight: 1em;line-height: 35px;padding: 20px 20px 20px 20px;width: 100%;\r\nmargin-bottom: 1em;margin-top: 1em;max-width: 700px;\"><p>Належним чином посвідчена копія → Посвідчена копія<\/p>\n<\/div><p><a href=\"https:\/\/t.me\/lawnonsense\">Мій канал у телеграмі<\/a><\/p>\n", "date_published": "2020-09-23T15:56:45+02:00", "date_modified": "2020-09-23T15:56:28+02:00", "tags": [ "новий стиль" ], "_date_published_rfc2822": "Wed, 23 Sep 2020 15:56:45 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "38", "_e2_data": { "is_favourite": false, "links_required": [], "og_images": [] } }, { "id": "35", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/proshu\/", "title": "На підставі викладеного вище, керуючись...", "content_html": "<div class=\"e2-text-picture\">\n<img src=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/3tz4a8.jpg\" width=\"556\" height=\"500\" alt=\"\" \/>\n<\/div>\n<p>Якщо перед вами юридичний документ, то, скоріш за все, у ньому буде слово <i>прошу<\/i>.<\/p>\n<p>Трохи менша ймовірність, що перед <i>прошу<\/i> у ньому буде зворот <i>на підставі всього викладеного вище, керуючись статтями...<\/i>. З судовими рішеннями та сама історія, тільки замість <i>прошу<\/i> там <i>вирішив<\/i>, <i>ухвалив<\/i> або <i>постановив<\/i>.<\/p>\n<p>Вживання цих зворотів дійсно виглядає незаміннім і їх використовують рефлекторно. Але без них документ краще і ось чому.<\/p>\n<h2>Яка мета заключної частини документа?<\/h2>\n<p>Міркування тут однакові що у праві, що у драматургії, що у рекламі. Кінець завжди має сильно і, бажано, коротко підсумовувати решту викладеного. Потрібен фінальний панч. Тому банальна фраза «на підставі того, що я вже написав» — лише прикриття дірки в стіні дешевою стоковою репродукцією.<\/p>\n<p>У закінченні має бути містке і, якщо доречно, зубасте перелічення конкретних переваг вашої правової позиції. Так, це збільшує час роботи над документом і в юриста завжди є спокуса відмахнутися ритуальним «на підставі викладеного». Але насправді сильні вступ та закінчення вимагають творчого підходу, адже їх читають майже завжди, а от середину інколи, на жаль, продивляються нашвидку.<\/p>\n<p>Так, можна жбурнути у читача купу думок і жодним чином не полегшувати йому життя: мовляв, це ж юристи, то хай читають, перечитують і розбираються. А можна готувати документи, дбаючи про читача. Один з інструментів дбайливого ставлення — сильне, а не кволе завершення.<\/p>\n<h2>Очевидне = зайве<\/h2>\n<p>В юридичному письмі майже в усіх випадках застосовне правило:<\/p>\n<blockquote>\n<p>Якщо будь-який зворот можна видалити з тексту без втрати змісту — треба видаляти.<\/p>\n<\/blockquote>\n<p>Розберемо за цим правилом мантру <i>на підставі викладеного вище<\/i>. По-перше, сама фраза позбавлена сенсу: зрозуміло, що прохальна частина базується на змісті всього документа.<\/p>\n<p>По-друге, чому саме «викладене <i>вище<\/i>»? До чого цей вертикально-навігаційний підхід? Можна ж просто написати «на підставі викладеного», тож видаляємо «вище».<\/p>\n<p>Добре, трохи обрізали, залишилося «на підставі викладеного». Це все одно, що написати «Дивіться, у цьому тексті були аргументи!». Навряд читач, який дійде до прохальної\/резолютивної частини і не побачить цієї фрази подумає «Стривайте, а де „на підставі викладеного“? Тут що, прохальна частина не пов’язана з мотивувальною? Мене що, шиють у дурні?». Тож видаляємо трюїзми.<\/p>\n<h2>Не керуватися звалищем норм<\/h2>\n<p>На перший погляд, якщо в кінці вставити фразу <i>керуючись<\/i> і далі викласти купу статей, це додасть солідності документу, створить враження міцного фундаменту. Проте, зазвичай, ніхто не перевіряє ці посилання, а самі по собі номери статей без натяку на їх зміст є зневагою до читача. А ще це доволі низький канцелярський жанр, покликаний створювати ілюзію залізної обґрунтованості.<\/p>\n<p>Усе нормативне обґрунтування має бути в основному тексті документа, а не вивалюватися в останню мить, хай навіть у якості підсумку-нагадування. Особливо це стосується судових рішень: зазвичай, звалище норм перед резолютивною частиною є частиною шаблону і дуже часто там є норми, що взагалі справи не стосуються.<\/p>\n<p>Тож викладати нормативку доцільно в основному тексті, бажано, у формі цитат (див. <a href=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/secret-citation\/\">Головний секрет цитування<\/a>). Нормативне обґрунтування має бути переконливим за змістом, а не за фактом наявності.<\/p>\n<p>Коли суд в засіданні зачитує вступну і резолютивну частину рішення, то в момент, коли він впритул наближається до головних слів і починає своє «керуючись пунктами-частинами-статтями», не можу позбавитись враження, наче хтось кастує файрбол і промовляє останні слова закляття.<\/p>\n<h2>Як можна робити?<\/h2>\n<p>То невже слід просто одразу викладати вимоги\/висновки без будь-яких формальностей? Треба ж якось ввічливо витерти взуття, перш ніж зайти у гості? Так, треба, але все ж краще мати одразу чисте взуття, щоб не затримуватися на вході і справити враження завбачливого професіонала.<\/p>\n<p>Особисто я прагну робити так, щоб перед прохальною частиною вже все всім було зрозуміло без додаткових реверансів. Тому, зазвичай, після фінального панчу включаю окремий розділ «Вимоги». Ось уривок останньої сторінки однієї з моїх нещодавніх скарг:<\/p>\n<div style=\"max-width:700px\"><div class=\"e2-text-picture\">\n<img src=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/Screenshot-2020-03-25-at-13.22.14-2.png\" width=\"1662\" height=\"1652\" alt=\"\" \/>\n<div class=\"e2-text-caption\">До речі, у цій справі виключний випадок, коли дійсно було доцільно посилатися на практику ЄСПЛ. Зазвичай, <a href=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/echr-rant\/\">слід уникати цього карго-культу<\/a>.<\/div>\n<\/div>\n<\/div><div style=\"border: 5px solid #2124A4;border-radius: 50px;font-size: 25px;\r\nfont-weight: bold;font-weight: 1em;line-height: 35px;padding: 20px 20px 20px 20px;width: 100%;\r\nmargin-bottom: 1em;margin-top: 1em;max-width: 700px;\"><p>На підставі всього викладеного вище,<br \/>\nкеруючись..., прошу → Прошу<\/p>\n<\/div><p><a href=\"https:\/\/t.me\/lawnonsense\">Мій канал у телеграмі<\/a><\/p>\n", "date_published": "2020-03-25T14:13:12+02:00", "date_modified": "2020-03-25T21:18:13+02:00", "tags": [ "новий стиль", "цитування" ], "image": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/3tz4a8.jpg", "_date_published_rfc2822": "Wed, 25 Mar 2020 14:13:12 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "35", "_e2_data": { "is_favourite": false, "links_required": [], "og_images": [ "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/3tz4a8.jpg", "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/Screenshot-2020-03-25-at-13.22.14-2.png" ] } }, { "id": "23", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/bullshit-system-interpretation\/", "title": "Юридичні стоп-слова: Системне тлумачення", "content_html": "<div class=\"e2-text-picture\">\n<img src=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/2v8vb5.jpg\" width=\"756\" height=\"330\" alt=\"\" \/>\n<\/div>\n<p>Цим розпочинаємо атаку на юридичні кліше, які засмічують документи та часто мають на меті пошити читача у дурні.<\/p>\n<h2>Чотири складові системного тлумачення<\/h2>\n<p>Рецепт цього магічного ритуалу відомий кожному юристу:<\/p>\n<ol start=\"1\">\n<li>У мотивувальну частину документа звалюється самоскид цитат правових норм. Бажано розпочинати з Конституції, не дарма ж вона Основний Закон. Завершувати можна практикою ЄСПЛ і рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи, щоб ніхто не звинуватив у порушенні верховенства права.<\/li>\n<li>Між цитатами у жодному разі не зазначати думок автора. Рецепт подіє лише якщо цитати будуть йти одна за одною без жодних вставок.<\/li>\n<li>Наприкінці звалища цитат вставляється закляття «<i>системне тлумачення наведених норм дозволяє дійти висновку<\/i>».<\/li>\n<li>Після закляття йде висновок, у якому переконаний автор, і який дозволяє вирішити справу одним махом.<\/li>\n<\/ol>\n<p>Опціональний п’ятий крок для судових рішень апеляційних\/касаційних судів: підсилювальне закляття «<i>інші доводи скарги не спростовують висновків судів<\/i>». Тут важливо не зруйнувати магію і випадково не зазначити про які саме доводи йдеться.<\/p>\n<h2>Не буває «несистемного» тлумачення<\/h2>\n<p>Спрощено, системне тлумачення — це коли зміст норми встановлюють ґрунтуючись на її місці в конкретному акті та у законодавстві в цілому.<\/p>\n<p>Ніхто ніколи не тлумачить норму ізольовано і не аналізує у вакуумі. Принаймні, ніхто не зізнається, що тлумачить несистемно. Тому вказівка на «системність» тлумачення, зазвичай, зайва, адже не можна тлумачити якось інакше.<\/p>\n<p>Чомусь саме системне тлумачення згадується найчастіше серед усіх способів інтерпретації. Врешті решт, ще є казуальне тлумачення — воно стосується інтерпретації норм відносно конкретного випадку, а не в цілому.<\/p>\n<p>А ще є професійне тлумачення — його здійснюють юристи.<\/p>\n<p>А ще логічне — воно будується на правилах формальної логіки.<\/p>\n<p>То що, юрист має у кожному документі називати повні реквізити застосованого тлумачення? Тоді чому ж скрізь читаємо саме про системне тлумачення? Думаю, не тому, що окремих авторів так турбує академічна правильність, а через їх прагнення ігнорувати аргументи сторін та маскувати вади власної аргументації.<\/p>\n<h2>Системне тлумачення як «крекс-пекс-фекс»<\/h2>\n<p>«Я все прочитав і, здається, все виглядає так, що...», «Я розбирався. Чесно-чесно!» — такі звороти цілком пристойна заміна мантрі про системне тлумачення.<\/p>\n<p>Має бути видно й без таблички, що тлумачення системне. На жаль, зараз це словосполучення використовують як фіговий листок поверхневого аналізу.<\/p>\n<p>Коли ж перед вказівкою на системність йде просто купа нормативки без жодних коментарів — це неповага до адресата документа. Мовляв, за лаштунками звалища цитат відбувається така неосяжна простим смертним мозкова активність, що ось вам одразу результат, щоб не перевантажувати. Але навіть у школі ставлять низьку оцінку за саму лише правильну відповідь без викладення процесу розв’язання.<\/p>\n<p>«Cистемне тлумачення» — ширма кульгавої аргументації.<\/p>\n<div style=\"border: 5px solid #2124A4;border-radius: 50px;font-size: 25px;\r\nfont-weight: bold;font-weight: 1em;line-height: 35px;padding: 20px 20px 20px 20px;width: 100%;\r\nmargin-bottom: 1em;margin-top: 1em;max-width: 700px;\"><p>Тлумачення має бути системним за змістом, а не за назвою<\/p>\n<\/div><p><a href=\"https:\/\/t.me\/lawnonsense\">Мій канал у телеграмі<\/a><\/p>\n", "date_published": "2019-08-02T16:01:22+02:00", "date_modified": "2023-07-31T16:48:07+02:00", "tags": [ "новий стиль", "стоп-слова" ], "image": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/2v8vb5.jpg", "_date_published_rfc2822": "Fri, 02 Aug 2019 16:01:22 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "23", "_e2_data": { "is_favourite": false, "links_required": [], "og_images": [ "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/2v8vb5.jpg" ] } }, { "id": "24", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/refer-by-name\/", "title": "Знеособлення як спосіб поховати документ", "content_html": "<div class=\"e2-text-picture\">\n<img src=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/34er03.jpg\" width=\"555\" height=\"450\" alt=\"\" \/>\n<\/div>\n<p>Цей текст (далі — Текст) адресовано широкому загалу юристів (далі — Читачі) з метою мінімізувати вживання ними деперсоніфікації дійових осіб юридичного документа (далі — Мета Тексту).<\/p>\n<h2>Знеособлення — у кожному документі<\/h2>\n<p>У книзі «Правове письмо простою англійською» Брайан Ґарнер пропонує:<\/p>\n<blockquote>\n<p>Уявіть світ, де усі новелісти використовують терміни «Протагоніст» і «Антагоніст» замість імен головних героїв. Припустіть, що так само роблять драматурги та сценаристи. Історії стали б виснажливими, чи не так?<\/p>\n<\/blockquote>\n<p>Знеособлення, начебто, покликано спростити юристам життя, але, насправді, воно марнує час і замилює сприйняття.<\/p>\n<p>Проблема в тому, що автор документа має більше часу, ніж читач. Автор може зануритися в одну-єдину фабулу і швидко орієнтуватися хто у нього «страховик», а хто «страхувальник». У читача ж (особливо у судді) часто є лише декілька хвилин аби пробігтися документом. Кожного дня у нього десятки «позивачів», «орендодавців» і «заставодержателів» і він змушений буде продиратися до суті крізь ваші умовні позначення.<\/p>\n<h2>Недоліки знеособлення<\/h2>\n<ol start=\"1\">\n<li>Якщо адресат документа щодня вивчає купу паперів, всі знеособлення в його голові можуть злипнутися в суцільну мішанину. Це у вас, а не у читача, сформулювалися нейронні зв’язкі між «Відповідачем» і «КП Волиньтролейбус».<\/li>\n<li>Це роботизує документ. Читач має бачити «кіно»: конкретні образи людей−заводів−банків. Типові найменування додають штучності і віддаляють читача від дійових осіб. «<i>Позивач<\/i>» не набагато краще відомого «<i>ОСОБА 1<\/i>».<\/li>\n<li>Однокореневі слова — окремий біль. Усі ці «позичальник−позикодавець», «орендар−орендодавець», «спадкоємець−спадкодавець». Такі пари — розсадники описок, перечитувань, перепитувань і непорозумінь. Якщо ж мова йде про договори, то ці слова додають присмак шаблона з інтернету. Ще й вичитувати треба уважніше, що саме по собі збільшує ймовірність помилок.<\/li>\n<\/ol>\n<h2>Вихід: всіх називати власними іменами<\/h2>\n<p>Називайте людей їх прізвищами: пан\/пані <i>Кишкевич<\/i>, <i>Ярмоленко<\/i>, <i>Стовбур<\/i>, <i>Гаспарян<\/i> — живі герої, а не чорнила на папері. Юридичні особи, зазвичай, не вивіски, а <i>Заводи<\/i>, <i>Кінотеатри<\/i>, <i>Університети<\/i>, <i>Банки<\/i> (без лапок і можна навіть з маленької літери).<\/p>\n<p>Від цього зміст не постраждає, а текст оживе, дешаблонізується і легше сприйматиметься.<\/p>\n<div style=\"border: 5px solid #2124A4;border-radius: 50px;font-size: 25px;\r\nfont-weight: bold;font-weight: 1em;line-height: 35px;padding: 20px 20px 20px 20px;width: 100%;\r\nmargin-bottom: 1em;margin-top: 1em;max-width: 700px;\"><p>Уникати знеособлення дійових осіб<\/p>\n<\/div><p><a href=\"https:\/\/t.me\/lawnonsense\">Мій канал у телеграмі<\/a><\/p>\n", "date_published": "2019-06-27T16:01:13+02:00", "date_modified": "2019-06-27T16:08:48+02:00", "tags": [ "новий стиль" ], "image": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/34er03.jpg", "_date_published_rfc2822": "Thu, 27 Jun 2019 16:01:13 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "24", "_e2_data": { "is_favourite": false, "links_required": [], "og_images": [ "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/34er03.jpg" ] } }, { "id": "13", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/fair-reading-start\/", "title": "Немає ніякого «духу закону». Вступ до методу чесного читання", "content_html": "<div class=\"e2-text-picture\">\n<img src=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/37068-full.png\" width=\"1280\" height=\"959\" alt=\"\" \/>\n<div class=\"e2-text-caption\">Суддя Ентонін Скаліа, ідеолог методу чесного читання, курить люльку <a href=\"https:\/\/www.c-span.org\/video\/?c4662345\/scalia-pipe-smoking\">прямо на співбесіди<\/a> на посаду судді ВС США, 1986 рік<\/div>\n<\/div>\n<h2>Два світи<\/h2>\n<p>Зараз в нас є два підходи до тлумачення правових норм:<\/p>\n<ol start=\"1\">\n<li>Прогресивний, європейський і молодіжний — базується на верховенстві права і засадах людяності, гідності і добра.<\/li>\n<li>Тупий, обмежений і старперський — будується на буквальному тлумаченні закону, що передбачає виверти і шахер-махер зі словами.<\/li>\n<\/ol>\n<p>Прихильники першого — творці добра. Вони розуміють, що інколи слід виносити сміття за законодавцем і не помічати незручних норм або «системно тлумачити» їх задля бажаного результату. Обов’язковий симптом — прикриття вад аргументації загальними фразами з рішень ЄСПЛ.<\/p>\n<p>Адепти другого — покидьки, які тримають нас в совку. Вони горбляться над своїми книжками з законами, а на людей їм байдуже. Їх симптом — небажання розширено дивитися на закон та керуватися його духом.<\/p>\n<p>Здавалося б, істина десь посередині. А от і ні.<\/p>\n<h2>Світ не ділиться на позитивістів і «природників»<\/h2>\n<p>Нас вчили, що є два основних підходи до розуміння права:<\/p>\n<ol start=\"1\">\n<li>Позитивістський — коли чіпляються до слів та роботизовано й буквально тлумачать норми права.<\/li>\n<li>Природньо-правовий — де над кожним текстом витає вища матерія прав людини і суддя може не застосовувати закон, який вважає несправедливим.<\/li>\n<\/ol>\n<p>Така диференціація не має користі для практикуючих юристів. Вона дозволяє працювати лише у двійковій системі, де позитивізм — тупий буквалізм, а природне право — щось добре й справедливе. У Вікіпедії взагалі стаття <a href=\"https:\/\/uk.wikipedia.org\/wiki\/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%83%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F\" class=\"nu\">«<u>Праворозуміння<\/u>»<\/a> є лише українською, російською, білоруською і болгарською, що натякає на неуніверсальність поняття.<\/p>\n<h2>Світ ділиться на текстуалістів і нетекстуалістів<\/h2>\n<p>Зі світових здобутків можна виділити три підходи до інтерпретації правових норм:<\/p>\n<ol start=\"1\">\n<li><i>Purposivism<\/i>, «метавизм», «цілетивізм» — намагання з’ясувати дійсну волю і мету законодавця.<\/li>\n<li><i>Консеквенціалізм<\/i> — тлумачення з огляду на наслідки, які воно матиме.<\/li>\n<li><i>Текстуалізм<\/i> — добування змісту норми виключно з тексту.<\/li>\n<\/ol>\n<p>Розберемося з кожним підходом на одному прикладі.<\/p>\n<p>От у законі <a href=\"https:\/\/zakon.rada.gov.ua\/laws\/show\/2147а-19#n762\">написано<\/a>, що усі мають подавати апеляційні скарги через суд першої інстанції, допоки не запрацює електронний суд. У разі порушення такого порядку, закон каже повертати апеляційну скаргу. Звісно ж, з’являється особа, яка закон не дочитала, і подала апеляцію не через суд першої інстанції, а безпосередньо до апеляційного.<\/p>\n<p>То як бути з такою апеляцією: повертати чи ні?<\/p>\n<ol start=\"1\">\n<li><i>Метавист<\/i> або <i>цілетивіст<\/i> почне думати, а що законодавець насправді хотів запровадити? Яким був його задум? Задля цього цілетивіст звернеться до пояснювальної записки до законопроекту. Врешті решт, цілетивіст скаже, що метою закону було покращити доступ до правосуддя та спростити життя людей. А людина — це ж головна цінність, за нашою Конституцією. Бах! Не встигли ви отямитися, а пряма норма закону, яка наказує повертати апеляцію, вже помножена на нуль.<\/li>\n<\/ol>\n<ol start=\"2\">\n<li><i>Консеквенціаліст<\/i> замислиться над наслідками. Врешті-решт, закон лише в перехідних положеннях каже подавати апеляцію через суд першої інстанції. А в тілі самого закону написано подавати прямо до апеляційного суду. Суддя-консеквенціаліст розуміє, що перехідні положення мають перевагу. Однак, він також розуміє, що багато хто не буде дочитувати аж до перехідних положень. А це спричинить вал скарг, які йому доведеться розглядати. То нащо всім витрачати зайвий час? Шурх! Не встигли ви сказати «ЄСПЛ», а безальтернативна норма закону вже <a href=\"http:\/\/reyestr.court.gov.ua\/Review\/74963333\">розчинилася у повітрі<\/a>.<\/li>\n<\/ol>\n<div class=\"e2-text-picture\">\n<img src=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/16c8cf1c0defc07c0de04b471d37b00122b431c0f9457e899f3a25332d8b9fd2.jpg\" width=\"625\" height=\"382\" alt=\"\" \/>\n<div class=\"e2-text-caption\"><a href=\"https:\/\/www.youtube.com\/watch?v=TGwZVGKG30s&frags=pl%2Cwn\">Першоджерело мему<\/a><\/div>\n<\/div>\n<ol start=\"3\">\n<li><i>Текстуаліст<\/i> уважно прочитає весь закон і побачить, що у ньому написано. Але більш важливо, що він не побачить того, чого там немає. Одночасно текстуаліст не буде ігнорувати мету закону. Але, на відміну від цілетевіста, він буде шукати її у тексті, а не брати зі стелі. Ясна річ, текстуаліст скаже, що апеляцію слід повернути, тому що так прямо каже закон і які взагалі можеть бути варіанти, ало? Суддя — не король і законів не скасовує.<\/li>\n<\/ol>\n<h2>Чому текстуалізм<\/h2>\n<p>Судді в усі віки намагалися звільнитися з клітки тексту законів і злетіти в небо, де немає чітких правил, а є лише їх розсуд за мотивами законів.<\/p>\n<p>Зрозуміло, що це пояснюється добрими намірами і недолугістю законодавця. Однак, метавизм і консеквенціалізм — слизька стежка. Сьогодні суддя вважає добром одне, а завтра — інше.<\/p>\n<p>Нащо городити складну законодавчу процедуру, якщо суддя може просто відмахнутися від закону, який йому не подобається? Звісно, це не стосується випадків, коли будь-що суперечить акту вищої юридичної сили. Від суддів лише вимагається фахова аргументація, а не пасажі в стилі «системне тлумачення усієї купи зацитованого дозволяє зробити висновок, який хочемо».<\/p>\n<p>Що взагалі означає «інтрепретувати закон»? <a href=\"http:\/\/www.abajournal.com\/magazine\/article\/textualism-means-what-it-says\">Брайан Ґарнер пише<\/a>:<\/p>\n<blockquote>\n<p>Усталений погляд завжди був такий, що інтрепретувати — це зробити <i>кінцеву кількість<\/i> речей для розуміння значень слів у їх контексті. Деякі дії виходять за межі такого підходу: розширити, перекрутити, викривити, розтягнути, вигадати, обмежити, зігнути, зробити виключення, проігнорувати, уникнути, зневажити, скасувати, анулювати, визнати недійсним. Суддів часто закликають вдаватися до цих дій, однак, це вже не інтерпретація.<\/p>\n<\/blockquote>\n<p>Тобто, тлумачення — це використання обмеженого арсеналу, а не бої без правил, де важливий лише результат.<\/p>\n<h2>Суть методу чесного читання<\/h2>\n<p>Право — ремесло, якому можна навчити. Це царина знань, а не відчуттів. Не можна навчити тому, що «є необхідним у демократичному суспільстві». Звісно, жодна професія не скасовує людських якостей, однак, професія судді як раз той випадок, коли персональні вподобання, страхи та лінь слід мінімізувати.<\/p>\n<p>Донедавна я вважав, що дух закону завжди переважає його букву. Однак, прочитавши <a href=\"https:\/\/drive.google.com\/file\/d\/0BwuKsYtRshi7Y3VUM1l5cGl2bTg\/view\">одну книжку<\/a>, переконався, що це оманлива матерія. Є конкретні правила інтерпретації, вироблені сторіччями досвіду юристів. Все інше — небажання розбиратися і прагнення прикритися загальними фразами.<\/p>\n<p>Метод чесного читання — це знання проти віри. Конкретне проти розмитого. Аргументація проти багатозначного погляду. Гра за правилами проти чітерства.<\/p>\n<div style=\"border: 5px solid #2124A4;border-radius: 50px;font-size: 25px;\r\nfont-weight: bold;font-weight: 1em;line-height: 35px;padding: 20px 20px 20px 20px;width: 100%;\r\nmargin-bottom: 1em;margin-top: 1em;max-width: 700px;\"><p>Метод чесного читання — підхід до тлумачення, який розпочинається і завершується на тому, що каже текст, і що у ньому об’єктивно мається на увазі<\/p>\n<\/div><p><a href=\"https:\/\/t.me\/lawnonsense\">Мій канал у телеграмі<\/a><\/p>\n", "date_published": "2019-05-30T17:57:50+02:00", "date_modified": "2019-06-17T20:53:18+02:00", "tags": [ "замах на святе", "метод чесного читання" ], "image": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/37068-full.png", "_date_published_rfc2822": "Thu, 30 May 2019 17:57:50 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "13", "_e2_data": { "is_favourite": true, "links_required": [], "og_images": [ "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/37068-full.png", "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/16c8cf1c0defc07c0de04b471d37b00122b431c0f9457e899f3a25332d8b9fd2.jpg" ] } }, { "id": "21", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/times-new-roman-rant\/", "title": "Таймс Нью Роман як символ байдужості", "content_html": "<div style=\"max-width:800px\"><div class=\"e2-text-picture\">\n<img src=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/tally-of-types.jpg\" width=\"1200\" height=\"900\" alt=\"\" \/>\n<\/div>\n<\/div><p>Адекватний шрифт — найлегший спосіб зменшити кровотечу з очей при читанні юридичного документа. Будь ласка, не набирайте Таймс Нью Романом. Навіть боковим зором такий текст виглядає як стандартизована нудна писанина, незалежно від змісту.<\/p>\n<h2>Не такий вже «Нью»<\/h2>\n<p>Якщо працюєте з Таймс Нью Романом, важливо розуміти, що ви користуєтеся газетним шрифтом. Стенлі Морісон створив його у 1932 році спеціально для <i>Таймс<\/i>.<\/p>\n<p>Він розробляв шрифт, виходячи з потреб газети: вмістити більше тексту на одному розвороті. Цей шрифт завузький для потреб юриста, особливо у жирному написанні. Врешті решт, нам потрібно переконати читача, а не залишити більше місця для реклами.<\/p>\n<p>Просто усвідомте: ми досі користуємося газетним шрифтом, який з’явився в епоху друкарських машинок. Розумієте, Гітлер тільки підбирався до влади у Німеччині, а Таймс Нью Роман вже був. Так, я хочу, щоб цей шрифт почав асоціюватися з Гітлером: не знаю як ще переконати не користуватися сірниками, а перейти на запальнички.<\/p>\n<h2>Це не ви використовуєте Таймс Нью Роман, а він вас<\/h2>\n<p>Сьогодні Гугл відкрив для безкоштовного легального використання <a href=\"https:\/\/fonts.google.com\/\">більше тисячі шрифтів<\/a>. Знати це, і все одно набирати Таймс Нью Романом — визнавати його містичну владу над собою.<\/p>\n<p>Так, це не поганий шрифт. Ба більше, серед безоплатних системних шрифтів — він один з найкращих. Але це той випадок, коли щось пристойне так задовбує, що перетворюється на самостійний негативний бренд. Закріплюючи аналогію з Гітлером, коли ми бачимо свастику, то думаємо про нацизм, а не про давньоіндійські символи.<\/p>\n<p>Набираючи текст Таймс Нью Романом, ми кажемо «мені однаково» і ігноруємо, що за останні 80 років у типографський справі щось змінилося.<\/p>\n<p>На щастя, в нас немає правил, які б регламентували шрифти, відсутупи та інтервали в юридичних документах. Тому юристу ніщо не заважає безперервно вдосконалювати стиль власних документів. Ніщо, окрім ліні або нераціонального консерватизму.<\/p>\n<h2>Що робити<\/h2>\n<ol start=\"1\">\n<li>Обрати інший шрифт. Експериментувати. Спочатку, який би шрифт не обрали, буде різати око. Це нормально — детоксикація нелегка справа.<\/li>\n<\/ol>\n<ol start=\"2\">\n<li>Обираючи, виходити з того, що на папері краще використовувати шрифти <a href=\"https:\/\/uk.wikipedia.org\/wiki\/Брусковий_шрифт\">з засічками<\/a>, а в електронних документах — <a href=\"https:\/\/uk.wikipedia.org\/wiki\/Гротеск_(шрифт)\">без<\/a>.<\/li>\n<\/ol>\n<ol start=\"3\">\n<li>Скачувати шрифти у сучаснішому форматі .otf, а не .ttf. Інакше шрифти можуть некоректно відображатися після конвертації у pdf.<\/li>\n<\/ol>\n<p>Особисто я зараз використовую:<\/p>\n<ol start=\"1\">\n<li>Charter — з засічками. <a href=\"https:\/\/practicaltypography.com\/fonts\/charter.zip\">Скачати збірку Метью Баттеріка<\/a> (900 KB, zip)<\/li>\n<li>IBM Plex — без засічок. <a href=\"https:\/\/github.com\/IBM\/plex\/releases\/download\/v1.4.1\/OpenType.zip\">Скачати з ґітхабу Ай-Бі-Ем<\/a> (6,3 MB, zip).<\/li>\n<\/ol>\n<p>Також є ціла скарбниця шрифтів на Гугл Фонтс:<\/p>\n<ol start=\"1\">\n<li><a href=\"https:\/\/fonts.google.com\/?subset=cyrillic&category=Serif\">Кириличні шрифти з засічками<\/a><\/li>\n<li><a href=\"https:\/\/fonts.google.com\/?subset=cyrillic&category=Sans+Serif\">Кириличні шрифти без засічок<\/a><\/li>\n<\/ol>\n<p>Аргументи на користь відмови від Таймс Нью Роману читайте також англійською у <a href=\"https:\/\/practicaltypography.com\/times-new-roman-alternatives.html\">Метью Баттеріка<\/a>.<\/p>\n<div style=\"border: 5px solid #2124A4;border-radius: 50px;font-size: 25px;\r\nfont-weight: bold;font-weight: 1em;line-height: 35px;padding: 20px 20px 20px 20px;width: 100%;\r\nmargin-bottom: 1em;margin-top: 1em;max-width: 700px;\"><p>Таймс Нью Роман — на смітник<\/p>\n<\/div><p><a href=\"https:\/\/t.me\/lawnonsense\">Мій канал у телеграмі<\/a><\/p>\n", "date_published": "2019-04-17T15:18:57+02:00", "date_modified": "2021-04-06T17:14:04+02:00", "tags": [ "замах на святе", "новий стиль" ], "image": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/tally-of-types.jpg", "_date_published_rfc2822": "Wed, 17 Apr 2019 15:18:57 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "21", "_e2_data": { "is_favourite": false, "links_required": [], "og_images": [ "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/tally-of-types.jpg" ] } }, { "id": "19", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/omitted-case-canon\/", "title": "Чому практика Верховного Суду України не є обов’язковою", "content_html": "<div class=\"e2-text-picture\">\n<img src=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/000864321.jpg\" width=\"925\" height=\"694\" alt=\"\" \/>\n<div class=\"e2-text-caption\">Юридична спільнота тепло сприймає критику усталених речей<\/div>\n<\/div>\n<p>Минулого року я виступав перед Великою Палатою Верховного Суду, де вперше висловив обережний скептицизм в обґрунтованості посилань на позиції ВСУ. Здається, в очах окремих суддів я побачив, м’яко кажучи, здивування.<\/p>\n<p>З того часу моє переконання лише кріпшало і я щиро не розумію, чому досі не бачив публікацій на цю тему: все ж очевидно як Божий день. Чудовий привід написати про один з «канонів» методу чесного читання — канон пропущеного випадку.<\/p>\n<h2>Casus omissus pro omisso habendus est<\/h2>\n<p>Цей давній латинський вираз означає: <i>пропущений випадок має вважатися таким, що пропущений навмисно<\/i>.<\/p>\n<p>Той, хто застосовує закон, не може додавати до тексту те, чого там немає, або те, що недвозначно мається на увазі. Тобто, що не охоплено законом — законом не охоплено.<\/p>\n<p>Це, начебто, прості речі, але я вже чую звинувачення у позитивізмі, формалізмі і непрохідній тупості. Насправді, водорозділ проходить навколо питання «А хто має заповнювати те, що законодавець пропустив?». Я схиляюся до того, що суд не встановлює правила, а лише слідкує за їх дотриманням. Саме тому додумувати за законодавця — посягати на поділ влади. Аналогія закону та аналогія права — окрема тема, яку ми зараз залишаємо осторонь, оскільки вона, у будь-якому випадку, не стосується процесуальних норм.<\/p>\n<p>І так, я знаю, що законодавець в нас поганий. Але це не виправдовує суддівську правотворчість: в нас немає <i>judge-made law<\/i> і суди не можуть самостійно вигадувати правові норми або навпаки робити вигляд, що норми, які їм не подобаються, не існують.<\/p>\n<h2>Що каже закон<\/h2>\n<p>Будемо виходити з того, що Верховний Суд України та Верховний Суд — різні суди. Так, судді Верховного Суду України <a href=\"http:\/\/www.viaduk.net\/clients\/vsu\/vsu.nsf\/7864c99c46598282c2257b4c0037c014\/2e1f863e15917c54c22582c5004c4fe0\/$FILE\/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%20%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%82%D1%83%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%A1%D1%83%D0%B4%D1%83%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8.pdf\">вважають, що суд просто перейменували<\/a>. Але поки Конституційний Суд мовчить, стоїмо на тому, що ВС прийшов на заміну ВСУ.<\/p>\n<p>Усі процесуальні кодекси чітко і недвозначно встановлюють, що суди мають враховувати висновки Верховного Суду:<\/p>\n<blockquote>\n<p>При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.<\/p>\n<p class=\"foot\">стаття «Законність і обґрунтованість судового рішення» у <a href=\"https:\/\/zakon.rada.gov.ua\/laws\/show\/1798-12#n3308\">ГПК<\/a>, <a href=\"https:\/\/zakon.rada.gov.ua\/laws\/show\/2747-15#n11310\">КАС<\/a> і <a href=\"https:\/\/zakon.rada.gov.ua\/laws\/show\/1618-15#n8005\">ЦПК<\/a><\/p>\n<\/blockquote>\n<blockquote>\n<p>Обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.<\/p>\n<p class=\"foot\"><a href=\"https:\/\/zakon.rada.gov.ua\/laws\/show\/4651-17#n3064\">ч. 6 ст. 368 КПК<\/a><\/p>\n<\/blockquote>\n<p>Те саме каже Закон «Про судоустрій і статус суддів»:<\/p>\n<blockquote>\n<p>Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.<\/p>\n<p class=\"foot\"><a href=\"https:\/\/zakon.rada.gov.ua\/laws\/show\/1402-19#n62\">ч. 6 ст. 13 Закону<\/a><\/p>\n<\/blockquote>\n<p>Отже, жодна норма жодного закону не встановлює обов’язку судів враховувати правові позиції Верховного Суду України.<\/p>\n<p>То чому ж їх досі враховують? Пояснення одне — норма пункту 7 перехідних положень ГПК, КАС і ЦПК:<\/p>\n<blockquote>\n<p>суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об’єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.<\/p>\n<\/blockquote>\n<p>При цьому аналогічна норма в КПК відсутня: її запроторили лише до <a href=\"https:\/\/zakon.rada.gov.ua\/laws\/show\/2147а-19#n747\">перехідних положень закону про процесуальну реформу<\/a><\/p>\n<h2>Не треба додумувати за законодавця<\/h2>\n<p>Розберемося у наведеній нормі з перехідних положень. Вона відповідає на питання «Що має робити ВС, якщо вважає позицію ВСУ неправильною?», але залишає без відповіді питання «Чому взагалі ВС має хвилювати, що там вважав ВСУ?».<\/p>\n<p>Якби наш талановитий законотворець хотів зберегти прецедентність практики ВСУ, він мав би це зробити чіткою й прямою мовою. Передбачена у перехідних (!) положеннях процедура відступу від висновків ВСУ не тягне обов’язковості таких висновків: хвіст не керує собакою і наслідок не може бути причиною.<\/p>\n<p>Звісно, можна вважати що наявність в законі процедури відступу від висновків ВСУ надає суду право відступати від таких висновків. А наявність права відступати від висновків означає їх обов’язковість. Проте, таке обґрунтування — яскравий приклад хибного тлумачення, орієнтованого на пошук того, що законодавець міг задумати, замість того, що законодавець об’єктивно впровадив.<\/p>\n<p>Так, можна дбайливо наносити грим на закон: десь трохи підфарбувати, а десь і брови намалювати. Але це не робота суду.<\/p>\n<p>Невелика аналогія для тих, хто вважає незграбність законодавця виправданням суддівської правотворчості. Якщо у вас в квартирі живе тупувата домашня тваринка, яка щодня випорожнюється на підлогу, звичайно, можна роботи вигляд, що нічого не відбувається і прикривати продукти життєдіяльності красивими білими серветками, оприскуючи їх освіжувачем повітря. Але тоді дуже швидко ви почнете жити у нестерпному сморіді. Тому краще тваринку виховувати і, нащастя, прийоми такого виховання усім відомі.<\/p>\n<h2>Чого немає, того немає<\/h2>\n<p>Будь-яке додумування за законодавця — це завжди або обман, або ілюзія. Такі серйозні речі, як судовий прецедент, натяками не запроваджуються.<\/p>\n<p>Коли хтось тлумачить закон «розширено» і «не формально», він має пам’ятати про велику різницю між тим, що законодавець <i>запровадив<\/i> і тим, що хтось <i>думає<\/i> про те, що законодавець запровадив.<\/p>\n<div style=\"border: 5px solid #2124A4;border-radius: 50px;font-size: 25px;\r\nfont-weight: bold;font-weight: 1em;line-height: 35px;padding: 20px 20px 20px 20px;width: 100%;\r\nmargin-bottom: 1em;margin-top: 1em;max-width: 700px;\"><p>Якщо в законі чогось немає, слід вважати, що це навмисно<\/p>\n<\/div><p><i>АПД. <a href=\"https:\/\/zakon.rada.gov.ua\/laws\/show\/v002p710-20#Text\">Рішенням Конституційного Суду від 18.02.2020<\/a> таки було встановлено, що ВСУ=ВС. Але стаття залишається актуальною, як приклад застосування casus omissus <\/i><\/p>\n<p><a href=\"https:\/\/t.me\/lawnonsense\">Мій канал у телеграмі<\/a><\/p>\n", "date_published": "2019-01-16T16:15:14+02:00", "date_modified": "2023-11-04T21:13:28+02:00", "tags": [ "замах на святе", "канони", "метод чесного читання" ], "image": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/000864321.jpg", "_date_published_rfc2822": "Wed, 16 Jan 2019 16:15:14 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "19", "_e2_data": { "is_favourite": true, "links_required": [], "og_images": [ "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/000864321.jpg" ] } }, { "id": "15", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/echr-rant\/", "title": "Практика ЄСПЛ як необхідне зло", "content_html": "<div class=\"e2-text-picture\">\n<img src=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/1023892876.jpg\" width=\"1000\" height=\"541\" alt=\"\" \/>\n<div class=\"e2-text-caption\">Зворотний бік ЄСПЛ<\/div>\n<\/div>\n<p>Започатковуємо рубрику «Замах на святе». Не будемо розмінюватися на дрібниці і почнемо з нашої єдиної надії на справедливість — Європейського суду з прав людини.<\/p>\n<h2>Правосуддя чи ворожіння?<\/h2>\n<p>ЄСПЛ є стражем одного документа — Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Фактично, йдеться про сімнадцять статей.<\/p>\n<p>З року в рік ЄСПЛ вичавлює все нові змісти з одних і тих самих слів. Інколи, він вважає, що право на справедливий суд є понад усе. А інколи — ухвалює рішення на кшталт справи «Бурмич та інші проти України» і загортає 12 тисяч заяв, бо йому просто набридло розглядати однакові справи.<\/p>\n<p>Те, чим займається ЄСПЛ, не можна назвати правосуддям як таким: у Конвенції занадто багато понять, які можна тлумачити як хочеш. Справа лише у вподобаннях конкретного судді і його ліберальному\/консервативному смаку.<\/p>\n<p>Від юридичних навичок судді ЄСПЛ залежить небагато. Юридична освіта не стане в нагоді, коли йдеться про те, чи є обмеження прав «необхідним у демократичному суспільстві». Будьмо об’єктивними: ну звідки суддя може знати, що є необхідним у демократичному суспільстві, а що ні? Якщо вірно пам’ятаю, суд — правозастосовний орган, а не правотворчій.<\/p>\n<p>Як це не сумно, але суть роботи ЄСПЛ — ворожіння, де замість карт таро є набір максимально узагальнених фраз, з яких можна зліпити що хочеш.<\/p>\n<h2>Але без ЄСПЛ не обійтись<\/h2>\n<p>Усе сказане не суперечить тому, що зараз для України ЄСПЛ — єдине спасіння від вітчизняних судових помилок. Але зізнаємося собі: ЄСПЛ нас не цікавить як орган, що захищає права людини. Він для нас — здебільшого четверта інстанція. Інколи навіть буває, що спір затівається лише з тим, щоб дійти до ЄСПЛ, а там вже «як карта ляже».<\/p>\n<p>Тобто, чи не всі практикуючі юристи цікавляться ЄСПЛ лише як продавцем лотерейних квитків, адже у будь-якій справі можна поскаржитися на «порушення права на справедливий суд». Отже, ЄСПЛ — це політико-правовий контролер, який наразі необхідний Україні, щоб тримати її у загальних цивілізаційних рамках. Не більше, не менше.<\/p>\n<h2>Проблема у тому, що все це перетворилося на карго-культ<\/h2>\n<p>Сама лише згадка у документі про якесь рішення ЄСПЛ сприймається як перепустка з нудного рівня вітчизняних законів на піднесений рівень просунутих дискусій про добро.<\/p>\n<p>Це, звісно, зручно, коли не хочеться розбиратися у внутрішньому законодавстві, а замість того обмежитися загальними красивими словами. Проте, не впевнений, що це пов’язано з правом.<\/p>\n<p>Наша Конституція захищає права людини краще, ніж Конвенція. У ній банально все виписано детальніше: бери і застосовуй. Але у тому й проблема: застосовувати все, що написано у Конституції, нашим судам часто-густо боязно або ліньки.<\/p>\n<p>Після того, як практика ЄСПЛ стала джерелом права, українські суди швидко зорієнтувалися і зрозуміли, що цю практику нескладно «осідлати» і обернути на свою користь. У мене приклади лише з двома рішеннями ЄСПЛ:<\/p>\n<blockquote>\n<p><b>Щокін проти України<\/b>*<br \/>\n<i>Про що воно насправді:<\/i> Якщо норми законодавства не узгоджуються між собою та створюють передумови для неоднозначного тлумачення, то суд має застосовувати підхід, який є більш вигідним саме для платника податків, а не для держави.<\/p>\n<\/blockquote>\n<blockquote>\n<p><i>Як його використали українські суди:<\/i> Якщо хтось оскаржує рішення податкової, то має платити за це збільшений судовий збір, як за майнову вимогу.<\/p>\n<\/blockquote>\n<p class=\"foot\"><a href=\"https:\/\/blogs.pravda.com.ua\/authors\/golovan\/50e6dc288cd32\/\">*Про це писав ще 2013-го<\/a><\/p>\n<blockquote>\n<p><b>Серявін та інші проти України<\/b><br \/>\n<i>Про що воно насправді:<\/i> Одне з призначень судового рішення — показати сторонам, що вони були почуті.<\/p>\n<\/blockquote>\n<blockquote>\n<p><i>Як його використовують українські суди:<\/i> У судовому рішенні зовсім не обов’язково відповідати на всі аргументи сторін.<\/p>\n<\/blockquote>\n<p>На жаль, дійсність така, що все частіше суди «з’їжджають з теми» і замість чесного аналізу внутрішнього законодавства обмежуються загальними фразами з рішень ЄСПЛ.<\/p>\n<div style=\"max-width:400px\"><div class=\"e2-text-picture\">\n<img src=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/sBCIHJH.jpg\" width=\"600\" height=\"1214\" alt=\"\" \/>\n<\/div>\n<\/div><h2>Альтернатива — метод чесного читання<\/h2>\n<p>Посилання на ЄСПЛ у документах адвокатів та в судових рішеннях стало мейнстримом. Наразі цей мейнстрим ризикує перетворитися на дурний тон. Переконаний: у 90% випадків, коли ви бачите посилання на ЄСПЛ — воно там або для напускної зарозумілості, або його можна сміливо замінити на вітчизняне законодавство.<\/p>\n<p>Є один приклад, який демонструє, що посилаючись на ЄСПЛ, юристам майже завжди доводиться щось додумувати, продовжуючи вектор думки європейського суду.<\/p>\n<p>Кажуть, ЄСПЛ визнає ґрати в судах нелюдським поводженням і тому суди мають випускати підсудних з кліток і дозволяти сидіти за одним столом з захисником. На підтвердження часто посилаються на <a href=\"https:\/\/hudoc.echr.coe.int\/eng#{\"itemid\":[\"001-115176\"]}\">рішення у справі «Свинаренко і Сляднєв проти Росії»<\/a>.<\/p>\n<p>Дивимося першоджерело і переконуємося: у справі Свинаренка ЄСПЛ ніколи не писав, що знаходження у клітці принижує гідність людини. Навпаки, у пункті 65 цього рішення ЄСПЛ підсумовує свої позиції у інших справах і каже, що приниженням визнається не тримання у клітці як таке, а лише невиправдане та непропорційне тримання, що має встановлюватися у кожному індивідуальному випадку.<\/p>\n<p>Тобто, казати, що ЄСПЛ вважає приниженням будь-яке тримання обвинувачених за ґратами — це маніпулювати та перекручувати.<\/p>\n<p>А от як за допомогою методу чесного читання можна було б обґрунтувати протиправність запроторення обвинувачених до кліток в судах.<\/p>\n<ol start=\"1\">\n<li>Частина друга статті 1 КПК встановлює, що у кримінальному процесі застосовуються виключно Конституція, закони та міжнародні договори. Тому одразу відмітаємо будь-які посилання на підзаконні тюремні інструкції.<\/li>\n<li>Ніде у КПК немає жодного слова про те, що обвинувачений має якесь особливе місце в судовій залі. Ще за радянського КПК 1960 року, підсудні не сиділи у клітках і процесуальний закон у цій частині з того часу не змінювався. Ґрати в судах почали з’являтися на початку 90-х без жодних законних підстав: ніхто ніколи за це не голосував. Схоже, комусь просто сподобалося, як це виглядало <a href=\"https:\/\/ru.wikipedia.org\/wiki\/Чикатило,_Андрей_Романович#Суд\">у процесі над Чикатило<\/a>.<\/li>\n<li>Так само не можна вважати знаходження підсудного у клітці елементом його тримання під вартою. Норма пункту 1 частини 1 статті 177 КПК встановлює, що мета запобіжного заходу, серед іншого, — запобігання спробам переховуватися від суду. Тобто, коли обвинувачений вже знаходиться в суді, його тримання за ґратами взагалі позбавлено сенсу.<\/li>\n<\/ol>\n<p>Так, набагато легше послатися на ЄСПЛ. Але, у більшості випадків, такі посилання будуть перебільшенням або відвертою спробою висмоктати якесь загальне правило з конкретної ситуації, яку оцінював ЄСПЛ.<\/p>\n<h2>Що робити<\/h2>\n<ol start=\"1\">\n<li>Не відмовлятись від посилань на практику ЄСПЛ, а лише сповідувати аскетизм і гігієну у документах.<\/li>\n<li>Коли здається, що папір виглядає занадто коротеньким й несолідним, не вважати це приводом понапхати більше цитат.<\/li>\n<li>Не цитувати ЄСПЛ лише для того, щоб номінально примазатися до верховенства права або показатися розумнішим і прогресивнішим.<\/li>\n<\/ol>\n<div style=\"border: 5px solid #2124A4;border-radius: 50px;font-size: 25px;\r\nfont-weight: bold;font-weight: 1em;line-height: 35px;padding: 20px 20px 20px 20px;width: 100%;\r\nmargin-bottom: 1em;margin-top: 1em;max-width: 700px;\"><p>Не посилатися на Конвенцію та рішення ЄСПЛ там, де достатньо вітчизняного права.<\/p>\n<p>Посилатися — коли конкретні норми внутрішнього права прямо суперечать Конвенції та практиці ЄСПЛ.<\/p>\n<\/div><p><a href=\"https:\/\/t.me\/lawnonsense\">Мій канал у телеграмі<\/a><\/p>\n", "date_published": "2019-01-03T16:25:04+02:00", "date_modified": "2023-01-16T10:59:26+02:00", "tags": [ "ЄСПЛ", "замах на святе", "метод чесного читання" ], "image": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/1023892876.jpg", "_date_published_rfc2822": "Thu, 03 Jan 2019 16:25:04 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "15", "_e2_data": { "is_favourite": true, "links_required": [], "og_images": [ "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/1023892876.jpg", "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/sBCIHJH.jpg" ] } }, { "id": "14", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/sami-dadut\/", "title": "Не вір, не бійся, не проси очевидного", "content_html": "<p>Є фрази, які юристи повторюють наче мантри, і навіть не замислюються навіщо. Наприклад, є проблема захаращення прохальної частини документів. Це коли юрист починає просити те, що адресат і без того має зробити.<\/p>\n<p>Наприклад, коли подаєте позов, не треба у ньому ж просити його задовольнити: це зрозуміло за визначенням.<\/p>\n<p>Якщо подаєте клопотання, не треба просити прийняти його до розгляду: ви ж його подаєте. Це все одно що давати гроші кондуктору зі словами «прошу прийняти ці вісім гривень і видати квиток».<\/p>\n<p>Коли ви формулюєте позовні вимоги, зайве просити «вирішити питання про розподіл судових витрат». Це пряма вимога закону до судового рішення, і якщо суддя про це забуде або не захоче — ваше прохання не допоможе.<\/p>\n<p>Так само у зверненні не треба просити надати відповідь у 30-денний строк — чиновник й без того знає Закон «Про звернення громадян». Тому свою відписку ви отримаєте вчасно навіть без прохання. Або отримаєте з датою відповіді у межах 30 днів, але з пізнішим поштовим штемпелем. Або не отримаєте: не мені вам пояснювати.<\/p>\n<div style=\"border: 5px solid #2124A4;border-radius: 50px;font-size: 25px;\r\nfont-weight: bold;font-weight: 1em;line-height: 35px;padding: 20px 20px 20px 20px;width: 100%;\r\nmargin-bottom: 1em;margin-top: 1em;max-width: 700px;\"><p>Якщо від прохання нічого не зміниться — не просити<\/p>\n<\/div>", "date_published": "2018-11-30T11:22:46+02:00", "date_modified": "2018-11-30T12:19:30+02:00", "tags": [ "новий стиль", "трюїзми" ], "_date_published_rfc2822": "Fri, 30 Nov 2018 11:22:46 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "14", "_e2_data": { "is_favourite": false, "links_required": [], "og_images": [] } }, { "id": "5", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/pidpunkt-pidpunktu-punktu\/", "title": "Матрьошки Податкового кодексу", "content_html": "<div class=\"e2-text-picture\">\n<img src=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/24239831.jpg\" width=\"675\" height=\"449\" alt=\"\" \/>\n<div class=\"e2-text-caption\">Члени Комітету Верховної Ради з питань податкової та митної політики працюють над правками до Податкового кодексу<\/div>\n<\/div>\n<p>Спробуємо залишити осторонь той факт, що наш Податковий кодекс — нечитабельне страховисько-франкенштейн. Оскільки воно живе, варто обговорити його цитування, бо особлива система нумерації норм цього Кодексу, схоже, діє на юристів магічно. Адже ми перетворюємо кожне його цитування на ритуал.<\/p>\n<p>Ось, наприклад, є в нас <i>підпункт 39.3.7.3 підпункту 39.3.7 пункту 39.3 статті 39 Податкового кодексу України<\/i>.<\/p>\n<p>Згадувати норми в такій формі припустимо у законопроектній діяльності. Проте, для мене загадка: як подібні посилання просочилися до процесуальних документів. Їй-Богу, у цьому ж просто немає жодного практичного сенсу — чисте витрачання чорнил, паперу і, найголовніше, уваги читача.<\/p>\n<p>Якщо ви напишете <i>підпункт 39.3.7.3 Податкового кодексу<\/i> — вас зрозуміють. Ніхто не буде морщити лоба з думкою «а що це за стаття, який пункт і взагалі де я?».<\/p>\n<p>Можна ще й <i>«пп.»<\/i> написати замість <i>«підпункт»<\/i>, однак, це вже справа смаку, яка залежить від того, чи скорочуєте ви <i>статтю<\/i> до <i>«ст.»<\/i> тощо.<\/p>\n<p>Але коли автор кожного разу витрачає час на пакування підпунктів в пункти, а читач потім все це розпаковує, виникає відчуття відвертого марнування часу. А для юристів це — непомірна розкіш.<\/p>\n<div style=\"border: 5px solid #2124A4;border-radius: 50px;font-size: 25px;\r\nfont-weight: bold;font-weight: 1em;line-height: 35px;padding: 20px 20px 20px 20px;width: 100%;\r\nmargin-bottom: 1em;margin-top: 1em;max-width: 700px;\"><p>Підпункт 39.3.7.3 підпункту 39.3.7 пункту 39.3 статті 39 Податкового кодексу України → Підпункт 39.3.7.3 Податкового кодексу<\/p>\n<\/div>", "date_published": "2018-11-14T20:42:16+02:00", "date_modified": "2018-11-14T21:13:56+02:00", "tags": [], "image": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/24239831.jpg", "_date_published_rfc2822": "Wed, 14 Nov 2018 20:42:16 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "5", "_e2_data": { "is_favourite": false, "links_required": [], "og_images": [ "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/24239831.jpg" ] } }, { "id": "3", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/secret-citation\/", "title": "Головний секрет цитування", "content_html": "<p>Що юристи найчастіше роблять у своїх документах? Звісно, цитують: норми законодавства, позицію опонентів та судів.<\/p>\n<h2>Згідно з, відповідно до...<\/h2>\n<p>Без цих слів не обійтись. Але лише жбурнути цитату у читача через «відповідно до» — замало.<\/p>\n<p>Зазвичай, це виглядає так:<\/p>\n<blockquote>\n<p>«Відповідно до ч. 2 ст. 884 Цивільного кодексу України, підрядник відповідає за дефекти, виявлені у межах гарантійного строку, якщо він не доведе, що вони сталися внаслідок: природного зносу об’єкта або його частин; неправильної його експлуатації або неправильності інструкцій щодо його експлуатації, розроблених самим замовником або залученими ним іншими особами; неналежного ремонту об’єкта, який здійснено самим замовником або залученими ним третіми особами.»<\/p>\n<\/blockquote>\n<p>Начебто, нема до чого чіплятися. Але це лише якщо таких цитат — одна-дві на весь документ. Якщо ж їх багато, і, тим паче, якщо такі цитати йдуть підряд — кожна наступна повільно вбиває увагу читача: він починає шукати коротку стежку до суті.<\/p>\n<h2>Просте рішення<\/h2>\n<p>Що ж робити? Врешті-решт, наведений спосіб цитування є усталеним і застосовується скрізь. Проблема у тому, що працює це погано: оку юриста достатньо лише розфокусовано торкнутися абзацу аби зрозуміти, що його можна безболісно не читати. Це поразка у битві за увагу читача.<\/p>\n<p>У кафе ми замовляємо страву, виходячи з її опису в меню. Так само й цитату слід смачно підготувати до подачі. Рецепт простий:<\/p>\n<div style=\"border: 5px solid #2124A4;border-radius: 50px;font-size: 25px;\r\nfont-weight: bold;font-weight: 1em;padding: 20px 20px 20px 20px;width: 100%;\r\nmargin-bottom: 1em;max-width: 700px;\"><p>Додавайте вступ перед будь-якою розлогою цитатою<\/p>\n<\/div><p>Скажіть що-небудь конкретне: зробіть твердження, озвучте тезу — спростіть життя читачу. Добра цитата має бути зрозумілою ще до початку цитування:<\/p>\n<blockquote>\n<p>«Норма ч. 2 ст. 884 ЦК встановлює, що протягом гарантійного строку підрядник відповідає за дефекти будівлі, окрім трьох випадків:<\/p>\n<blockquote>\n<p class=\"foot\">Підрядник відповідає за дефекти, виявлені у межах гарантійного строку, якщо він не доведе, що вони сталися внаслідок: природного зносу об’єкта або його частин; неправильної його експлуатації або неправильності інструкцій щодо його експлуатації, розроблених самим замовником або залученими ним іншими особами; неналежного ремонту об’єкта, який здійснено самим замовником або залученими ним третіми особами.»<\/p>\n<\/blockquote>\n<\/blockquote>\n<h2>Переваги методу<\/h2>\n<ol start=\"1\">\n<li>Ви м’яко підводите до цитати. Цитата без підводки змушує читача, що втратив концентрацію, перечитувати відповідний уривок повністю. Підготовлена цитата дозволяє прочитати лише вступ до неї.<\/li>\n<\/ol>\n<ol start=\"2\">\n<li>При першому читанні цитата з підводкою кидає виклик читачу: він бачить цитату, а зверху неї — ваше резюме. А тому він, скоріш за все, захоче вас перевірити аби «спіймати». А нам тільки того і треба: тепер він буде уважно читати цитату і співставляти її з вашим вступом, а не просто пробігатися рядками з думкою «ага, тут цитата, потім подивлюся першоджерело». Замість відкладення — миттєве занурення.<\/li>\n<\/ol>\n<ol start=\"3\">\n<li>Документ стає більш структурованим і не виглядає як масив цитат з висновками. Читач бачить ваше ставлення до кожної цитати, а не змушений вгадувати до чого вони тут.<\/li>\n<\/ol>\n<ol start=\"4\">\n<li>Ви полегшуєте долю очей читача, оскільки перетворюєте цитати на якірні об’єкти, за які можна чіплятися.<\/li>\n<\/ol>\n<h2>Схема така<\/h2>\n<p>Вступ з двокрапкою наприкінці → цитата (без лапок, курсиву та жирного; розмір шрифту та міжрядковий інтервал зменшені; додаткові відступи зліва і справа. Приблизно так:<\/p>\n<div style=\"max-width:600px; padding:10px;>\r\n0acb56b09847c317872e4d2f06fac5bb.png\r\n<\/div>\r\n\r\n<div style=\"max-width:600px; padding:10px;><div class=\"e2-text-picture\">\n<img src=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/0acb56b09847c317872e4d2f06fac5bb.png\" width=\"946\" height=\"325\" alt=\"\" \/>\n<\/div>\n<\/div><p>Важливо також аби цитата не залишилася у вакуумі. Тому після неї варто пояснити, яким чином вона впливає на правову оцінку обставин конкретної справи.<\/p>\n<p><a href=\"https:\/\/t.me\/lawnonsense\">Мій канал у телеграмі<\/a><\/p>\n", "date_published": "2018-11-13T11:14:54+02:00", "date_modified": "2020-10-14T17:27:22+02:00", "tags": [ "новий стиль", "цитування" ], "image": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/0acb56b09847c317872e4d2f06fac5bb.png", "_date_published_rfc2822": "Tue, 13 Nov 2018 11:14:54 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "3", "_e2_data": { "is_favourite": true, "links_required": [], "og_images": [ "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/0acb56b09847c317872e4d2f06fac5bb.png" ] } }, { "id": "2", "url": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/start\/", "title": "Про що це все", "content_html": "<div class=\"e2-text-picture\">\n<img src=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/gC6O60l8TZGweeEwkz-B6Q-default.jpg\" width=\"620\" height=\"660\" alt=\"\" \/>\n<div class=\"e2-text-caption\">Головуючому натякають, що адвокат завершив<\/div>\n<\/div>\n<p>Мене звати Станіслав Кунянський, я адвокат і мені не дають спокою дві проблеми, які роками отруюють українську юридичну спільноту: <i>хаос у документах<\/i> і <i>безлад у тлумаченні норм права<\/i>.<\/p>\n<p>Для кожного юриста його документи — уособлення власної професійності, а їх критика — замах на святе. Але юристи часто легковажно ставляться до зовнішніх атрибутів своїх документів. І це не тому, що вони тупі й ліниві неуки: нас просто цьому не вчили.<\/p>\n<p>Юридична освіта, зазвичай, залишає дві дірки, які ми самостійно загоюємо роками досвіду: написання паперів та прикладне тлумачення правових норм. Саме через це у кожного юриста свій стиль документів, який складається з уривків університетських знань, звичок, міських легенд та забобонів.<\/p>\n<h2>Чому в нас все погано з документами<\/h2>\n<p>За моїм відчуттям, десь 50% змісту середньостатистичного юридичного документа — сміття.<\/p>\n<blockquote>\n<p><i>На підставі усього викладеного вище..., керуючись статтею..., системне тлумачення свідчить..., укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу..., прошу прийняти це клопотання до розгляду...<\/i><\/p>\n<\/blockquote>\n<p>Окремим рядком йде головна чума: кулеметні черги цитат законодавства.<\/p>\n<p>Усі ці штампи і звички настільки в’їлися у нашу практику, що мало хто замислюється, про їх беззмістовність. Якщо ви податківець, віщую: з ваших заперечень можна викидати 70% тексту без втрати змісту. Впевнений, що така гігієна піде на користь будь-якому юристу.<\/p>\n<p>А якщо відмовитися від Таймс Нью Роману, підкреслень слів, беззмістовних і неоформлених цитат, хаотичних відступів та інтервалів тощо — усім стане краще: звільниться купа часу на суть справи, а не на продирання крізь джунглі неструктурованого матеріалу.<\/p>\n<p>Одержимість технічними елементами документа — це не милування собою, а боротьба за увагу читача. Типографія і верстка — не про красу, а про утилітаризм.<\/p>\n<p>Коли ми готуємо документ для суду, не зайве зважувати на завантаженість судді і його «затерте» око. Ось як американський юрист і типограф Метью Батеррік зображує ставлення до документа з боку автора і читача:<\/p>\n<div class=\"e2-text-table\">\n<table cellpadding=\"0\" cellspacing=\"0\" border=\"0\">\n<tr>\n<td style=\"text-align: center\"><\/td>\n<td style=\"text-align: center\"><b>Автор<\/b><\/td>\n<td style=\"text-align: center\"><b>Читач<\/b><\/td>\n<\/tr>\n<tr>\n<td>Часу на концентрацію<\/td>\n<td style=\"text-align: center\">Багато<\/td>\n<td style=\"text-align: center\">Мало<\/td>\n<\/tr>\n<tr>\n<td>Інтерес до теми<\/td>\n<td style=\"text-align: center\">Високий<\/td>\n<td style=\"text-align: center\">Низький<\/td>\n<\/tr>\n<tr>\n<td>Відкритість до протилежної позиції<\/td>\n<td style=\"text-align: center\">Ні<\/td>\n<td style=\"text-align: center\">Так<\/td>\n<\/tr>\n<tr>\n<td>Прагне ощасливити вашого клієнта<\/td>\n<td style=\"text-align: center\">Так<\/td>\n<td style=\"text-align: center\">Ні<\/td>\n<\/tr>\n<\/table>\n<\/div>\n<p>На жаль, окремі автори виходять з такої картини світу:<\/p>\n<div class=\"e2-text-table\">\n<table cellpadding=\"0\" cellspacing=\"0\" border=\"0\">\n<tr>\n<td style=\"text-align: center\"><\/td>\n<td style=\"text-align: center\"><b>Автор<\/b><\/td>\n<td style=\"text-align: center\"><b>Читач<\/b><\/td>\n<\/tr>\n<tr>\n<td>Часу на концентрацію<\/td>\n<td style=\"text-align: center\">Багато<\/td>\n<td style=\"text-align: center\">Скільки знадобиться<\/td>\n<\/tr>\n<tr>\n<td>Інтерес до теми<\/td>\n<td style=\"text-align: center\">Високий<\/td>\n<td style=\"text-align: center\">Зашкалюючий<\/td>\n<\/tr>\n<tr>\n<td>Відкритість до протилежної позиції<\/td>\n<td style=\"text-align: center\">Ні<\/td>\n<td style=\"text-align: center\">Трохи<\/td>\n<\/tr>\n<tr>\n<td>Прагне ощасливити вашого клієнта<\/td>\n<td style=\"text-align: center\">Так<\/td>\n<td style=\"text-align: center\">Авжеж<\/td>\n<\/tr>\n<\/table>\n<\/div>\n<p>Думати так, м’яко кажучи, недалекоглядно.<\/p>\n<h2>Чому в нас все погано з тлумаченням норм<\/h2>\n<p>Тут повне бездоріжжя з ледь-ледь проглядаючимися напрямами. Всі, начебто, пам’ятають, що тлумачення буває буквальне і <a href=\"https:\/\/kuniansky.com.ua\/all\/bullshit-system-interpretation\">системне<\/a>. Буквальне, здається, — «погане» і неєвропейське. А системне — це коли звалити до купи багато норм і зробити з них єдиний висновок.<\/p>\n<p>Ще є норми загальні й спеціальні. Спеціальні мають перевагу. Зворотної сили закон, як правило, не має. Ще є практика Європейського суду з прав людини, яка затьмарює взагалі все. Такий от нескладний набір.<\/p>\n<p>Але нашій юридичній спільноті було б корисно домовитися про дійсно концептуальні речі. Або хоча б розпочати про них розмову.<\/p>\n<p>Наприклад:<\/p>\n<ul>\n<li><i>Чи дійсно у нормативно-правових актах є «дух», який може суперечити «букві»?<\/i><\/li>\n<li><i>Чи можуть суди не застосовувати норми права, якщо вони вважатимуть, що таке застосування призведе до поганих наслідків?<\/i><\/li>\n<li><i>Де шукати зміст закону: в ухваленому текст або у меті й намірах законодавця?<\/i><\/li>\n<li><i>До якої межі суди можуть відхилятися від «букви» закону, керуючись принципом верховенства права та практикою ЄСПЛ?<\/i><\/li>\n<li><i>Чи повинні суди ігнорувати текст закону там, де це необхідно для досягнення позитивних наслідків для певних груп населення?<\/i><\/li>\n<\/ul>\n<p>Є чутки, що якісь правила все ж є: суддя Верховного Суду Михайло Смокович, коли його обирали головою касаційного адміністративного суду, <a href=\"https:\/\/sud.ua\/ru\/news\/sud-info\/111931-izbran-glava-kassatsionnogo-adminsuda-verkhovnogo-suda\">заявляв, що напрацював власні 110 правил тлумачення законодавства<\/a>.<\/p>\n<p>Але невідомо чому ці напрацювання досі не стали настільною книгою юристів. На щастя, є світові надбання, про які я й буду тут писати, проповідуючи дві речі:<\/p>\n<p><b>Новий юридичний стиль:<\/b> підхід до написання документів, за яким форма і зміст однаково важливі, оскільки форма підсилює зміст. Від такого документа з очей не тече кров. Читач не змушений шукати правову позицію з ліхтарем і не відчуває, що автор не поважає його час або шиє в дурні.<\/p>\n<p><b>Метод чесного читання:<\/b> спосіб розумної інтерпретації нормативно-правових актів, який базується на <a href=\"https:\/\/en.wikipedia.org\/wiki\/Originalism\">оригіналізмі<\/a> — методі тлумачення, який найбільш яскраво пропагував суддя Верховного Суду США Антонін Скаліа.<\/p>\n<p class=\"foot\">Тим, хто хоче всю матчастину одразу, ось чотири книжки:<\/p>\n<p class=\"foot\">Bryan A. Garner, <i>Legal Writing in Plain English, Second Edition: A Text with Exercises<\/i><\/p>\n<p class=\"foot\">Matthew Butterick, <i>Typography for Lawyers<\/i><\/p>\n<p class=\"foot\">Максим Ильяхов, Людмила Сарычева, <i>Пиши, сокращай<\/i><\/p>\n<p class=\"foot\">Antonin Scalia, Bryan A. Garner, <i>Reading Law: The Interpretation of Legal Texts<\/i><\/p>\n", "date_published": "2018-10-27T20:54:57+02:00", "date_modified": "2020-12-26T21:25:58+02:00", "tags": [ "метод чесного читання", "новий стиль" ], "image": "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/gC6O60l8TZGweeEwkz-B6Q-default.jpg", "_date_published_rfc2822": "Sat, 27 Oct 2018 20:54:57 +0200", "_rss_guid_is_permalink": "false", "_rss_guid": "2", "_e2_data": { "is_favourite": true, "links_required": [], "og_images": [ "https:\/\/kuniansky.com.ua\/pictures\/gC6O60l8TZGweeEwkz-B6Q-default.jpg" ] } } ], "_e2_version": 4116, "_e2_ua_string": "Aegea 11.2 (v4116)" }